Про клад

Був собі дід і баба, і мали вони собі просо на полі. Все дід його стеріг.

Раз прийшов пообідати додому та й каже:

— Біжи, сину, постережи проса!

От пішов він стерегти проса. Іде він і чує, щось каже в просі:

— Ось і хлопчик йде і пундики несе… Як візьму я хлопчика за волоса, закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м’яти, то не буде кому хлопчика обороняти.

Прийшов той хлопчик додому, каже:

— Тату, щось у нашім просі є!

— Брешеш, сину, — каже йому тато, — захотів їсти та й прийшов додому!

Посилає батько дочку стерегти проса. Пішла вона. Приходить на те місце — воно знову з проса обзивається:

— От і дівчина йде і пундики несе… Як візьму я дівчину за волоса, та закину дівчину в темні ліса. Як почну я дівчину терти та м’яти, то не буде кому дівчину обороняти.

Прийшла дівчина додому та й каже:

— Щось і справді є в нашому просі!

Каже їй батько:

— Брешеш, ти не хотіла стерегти та й прийшла додому. Біжи ще ти, бабо!

Пішла баба, а воно знов озивається:

— От і бабка йде і пундик несе… Як візьму я бабку за волоса та закину бабку в чорні ліса. Як почну я бабку терти та м’яти, то не буде бабку кому обороняти.

Прийшла баба додому та й каже старому:

— Ні, діду, що не кажи, а в нашім просі щось таки та є!

— Брешеш, — каже дід, — і ти, стара бабо! Піду я сам.

Пішов і дід, а воно й йому каже:

— От і дідусь іде і пундик несе… Як візьму я дідуся за волоса та закину дідуся в чорні ліса. Як почну я дідуся терти та м’яти, то не буде кому його обороняти.

Прийшов і дід додому та й каже до старої:

— Справді, щось є в нашім просі: треба йти за попом, щоб його освятити.

Каже йому баба:

— То й піди, діду!

От і пішов дід до попа і попросив, щоб він прийшов освятити його просо. Зібрався піп, зібрали з церкви образи і пішли просо святити. А воно знов обзивається:

— От і попик іде і пундик несе… Як візьму я попика за волоса та закину попика в чорні ліса. Як почну я попика терти та м’яти, то не буде кому попика обороняти.

Піп перелякався та навтіки, загубив хрест і кадильницю… Всі люди повтікали і образи покидали на полі, а дід лиш один лишився та й дивиться, аж іде хлопчик, а те, що в просі, обзивається:

— От і хлопчик іде і пундик несе… Як візьму я хлопчика за волоса та закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м’яти, то не буде кому обороняти.

А той хлопець іде та все прислухається, де воно говорить. А воно йому і каже:

— Приступи, приступи! Приступи, приступи!..

А той хлопчик все ближче приступав, аж поки не побачив; а тоді як ударить по ньому булавою, а воно так і розсипалось грішми. Поділився той хлопець з дідом грішми, та й пішли додому.

Аудіозапис української народної казки “Про клад”