Про козу-дерезу

Був собі дід та баба, і в їх було дві дочки: одна Горпинка, а друга Кулинка. Накупив дід кіз і загадав їх пасти старшій дочці. От Горпинка пасе кози да й пасе цілий день, а увечері напоїла да й гонить додому, а дід став на воротях у червоних чоботях да й питає кіз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи пили ви, чи їли?

А кози і одказують діду:

— Ні, дідусю, не пили ми нічого і не їли; тільки бігли через місточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Розсердився дід на свою старшу дочку та й прогнав її із своєї хати. На другий день посилає дід пасти кіз свою другу дочку, Кулинку. Пасла вона кіз цілий день, а увечері напоїла їх і погнала додому. Дід ізнов став на воротях у червоних чоботях да й питає кіз своїх:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, не пили і не їли, тільки бігли через місточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Дід і цю дочку прогнав од себе. На третій день посилає дід пасти кіз свою бабу. Баба пасла кіз цілий день і увечері напоїла їх да й жене додому. Дід став на воротях у червоних чоботях да й питає кіз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, не пили й не їли, тільки бігли через місточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Дід і бабу прогнав од себе. На другий день жене сам дід пасти кози. Пасе та й пасе, аж до самого вечора, а ввечері напоїв їх да й погнав додому; а сам забіг вперед, став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, і не пили, і не їли; тільки як бігли через місточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Розсердився дід і давай різать усіх кіз, а одна коза якось і утекла у ліс. Біжить коза, не оглядається, коли на дорозі стоїть хатка, а в тій хатці жив заєць, і його тоді не було дома. От коза убігла у хатку, залізла на піч та й сидить там. Коли прискакав до неї зайчик. Чує, аж там ворочається щось таке. От він і питає:

— Хто єсть у моїй хатці?

— Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена, тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами і ніжками затопчу, хвостиком замету.

Ізлякався заєць да й втік із хати, сів під дубом да й плаче. Іде коло його вовк і питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— В моїй хаті живе якийсь страшний звір, ніде мені тепер і жить.

— Не плач, зайчику, я пойду і вижену його.

Пішов вовк до хати зайця і питає:

— Хто тут такий у заячій хаті?

Коза одказала йому так само, як і зайцю.

Ізлякався вовк — дай, Боже, ноги! І знов заєць сів під дубом та й плаче. Іде коло його лисичка.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

Зайчик розказав і лисичці своє горе.

— Не плач, зайчику, ось я піду, його зараз вижену.

Прийшла лисичка до зайчикової хати і каже:

— Хто, хто в заячій хаті?

Коза і їй так же одказала. Лисичка злякалась та й утікла в ліс. Аж ось лізе рак.

— Чого це ти, зайчику, плачеш?

Заєць і раку розказав.

— От же я вижену його!

Поліз рак у саму хату, зліз на піч та як ущипне козу, коза з переляку як упаде з печі да на піл, і дух випустила; а заєць з раком стали разом жить да поживать да добра наживать.

Аудіозапис української народної казки “Про козу-дерезу”