Про лисичку

Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жита жать. На полудень вони собі взяли глечичок молочка. Прийшли вони на поле. Баба і каже до діда:

— Де б оце глечичок з молочком поставити нам в спряту?

— Постав, стара, цеє молочко в кущик.

Баба послухала діда і поставила в кущик. От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть, а лисичка прибігла та й випила молочко, та голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже:

— Ну, глечичок, пошуткував та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчик, буде!

Не одстає глечик, хоч ти що роби.

— Підожди ж, проклятий глечик: не одстаєш, ну, так я тебе утоплю.

Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду, — повен глечик і набрався води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.