Сирітка й гадюка

Мала дівчина тата й маму. Вона пасла в лісі корови й вишивала. Якось до неї тихесенько підлізла гадюка з короною на голові, звилася в коліщатко й дивиться, як дівчина вишиває: куди Галя голкою поведе, туди гадюка головою. Дівчина гадюки не виділа, а коли вздріла, то скрикнула:

— Йой!

А гадюка людським голосом говорить:

— Дівчино, Галинко, не кажи “йой”, бо я твоє щастя. Твоя мама незабаром помре, тато ожениться другий раз, мачуха народить трьох синів, але таких страшних — люди їх боятимуться. А ти будеш нещасна, бо тобі Бог дав вроду. Але не забувай про мене, приходь у цей ліс, і я подарую тобі велике щастя. Запам’ятай: хоч я гадюка, але маю серце людське — не кусаю людину, а серцем приступаю до неї. Я добрих сиріт виводжу в люди.

З того часу, як тільки Галина виганяла пасти корови, гадюка вилазила до неї з хащів на галявину. І стала дівчина призвичаюватися до гадюки.

Бувало, тато каже:

— Гони корови в поле або на луги!

Але Галина каже:

— Ей, я гоню в ліс, там корови файно пасуться.

І вона так зжилася з гадюкою, як із сестрою. Гадюка лізла до дівчини в подолок, а та гладила її. То була така довга, що як обів’ється навколо дівчини, то від ніг аж до шиї.

Але захворіла Галинина мати. Так тяжко захворіла, що ні лікарі, ні знахарі не можуть знайти їй ліки. Полежала трохи й умерла.

Стала Галина за маму ґаздувати: варить, пече, пряде, шиє.

Але в неділю погнала корови пасти. Гадюка з’явилася та й каже:

— Йой, Галиночко моя, де ти була так довго? Я за тобою очі виплакала.

А Галина каже:

— Не можу, сестрице, часто приходити, бо батько сам-один.

Гадюка говорить:

— Ой, батько вже не сам-один. На днях приведе тобі мачуху.

І так було. Тато оженився, привів молоду мачуху. Вона народила одного сина горбатого, другого — пулькатого, а третього — з обличчям, як у жаби.

Стала мачуха зганяти оскому на Галині, що вона така файна, а її діти ходять, як раки, а голови, як довбні, мають.

Галина набралася жалю та й сказала батькові:

— Тату, я йду від вас у світ якогось талану шукати. Мене мама не любить, б’є мене, їсти не дає, сіпає за волосся, що вже струп на голові кинувся.

Заплакав батько та й каже:

— Йди, дитино, най тобі Бог допомагає, але за мене не забувай.

Пішла Галина, ходила-ходила, знайшла бабусю та й живе в неї. Але бабуся померла, прийшла її родина, вигнала чужу дівчину з хати. Заплакала бідна Галина, бо не має де прихилитися.

Застала її в дорозі ніч. Галина зайшла до старої шопи й зі своїми манаточками лягла спати. Сниться їй, що прилізла до неї гадюка та й говорить:

— Галиночко, чи я тобі щось зле зробила, що ти забула за мене? Та я ж тобі щастя бажала.

Дівчина схопилася вранці та й бігом біжить у той ліс, де колись корови пасла. Прибігає, а гадюка чекає. Така сплакана, що очі їй попідпухали.

Питає Галина:

— Чого ти, сестрице, плачеш?

А вона каже:

— За тобою. Я тебе по всіх лісах шукала, та не могла знайти. Тепер підеш зі мною.

Пішла Галина за гадюкою — зайшла в глибоку печеру. Говорить гадюка:

— Їсти я тобі не дам, бо тут все таке, що не можна їсти. Ночуй, а вранці побачиш своє щастя.

Як то в печері ночувати? Але гадюка доторкнулася до Галини своєю короною, і дівчина впала й заснула. Рано-вранці пробудилася, а над нею стоїть такий вродливий хлопець, що ні пером описати, ні в казці розказати.

Каже він:

— Туй була моя сестра. Вона привела тебе до сеї печери, а тепер ходи зі мною, будемо будувати собі палац та й обоє жити.

Галина зібралася — йдуть. А то непрохідний ліс. Махнув хлопець рукою — ліс розступився. Перейшли ліс, а там широчезна й глибочезна ріка.

Каже хлопець:

— Будемо цю ріку переходити.

А вона говорить:

— Як ми таку велику воду перебредемо?

Він як дмухнув, вода розскочилася на боки, і вони обоє перейшли по сухому дну. Підійшли до височезної гори. Хлопець каже:

— Будемо до половини розкопувати цю гору і на ній будувати розкішний палац.

Каже Галина:

— Та як же ми розкопаємо таку велику гору?

А він говорить:

— Нічого, якось воно буде.

Підійшов до липи, здер з липи лико, зробив собі з липового лика батіг. Як тріснув у той батіг — прибігла його сестра-гадюка та й каже:

— Яка я рада, що ви разом.

При тім слові трісла на ній гадюча шкіра й стала вона дівчиною. Каже:

— Я зачарована була.

— А тепер, Галино, лягай спати, — говорить хлопець.

Галина заснула, її наречений тріснув ще раз у батіг — збіглися робітники, розкопали гору, збудували палац, умеблювали його ще й ключі принесли й поклали коло Галини. Коли вона прокинулася, ввійшла з нареченим до палацу. Він ще й батіжок липовий прихопив. Каже:

— Це пужално, хоч маленьке, але воно щастя моє і твоє.

У палаці їх повінчали.

І жиють, ґаздують, добре їм там, коби й нам так було.

Аудіозапис української народної казки “Сирітка й гадюка” (початок казки на 10:04 хвилині, кінець на 15:24 хвилині)