Торби

Як були собі чоловік та жінка, та не було у них дітей. От той чоловік насіяв проса, і вродилось просо таке славне, що аж весело дивитися.

Де не взявся вітер — вибив те просо. Прийшов чоловік додому та й голосить:

— Будемо,— каже,— ми тепер, жінко, без каші!

А жінка йому відказує:

— Іди, чоловіче, до вітрового батька суду просити: нехай тобі за побій заплатить!

Чоловік і пішов.

От приходить до вітрового батька, поклонився йому та й каже:

— Чого я до тебе прийшов, панотче?

— Скажеш.

— Твій син вибив у мене просо, так заплати мені за побій.

— Що ж тобі платити? Я не знаю, чим тобі платити.

От став вітрів батько думать. Думав, думав, а тоді і каже:

— Дам я тобі торбу.

— А що ж я з тою торбою робитиму?

— А що робитимеш? Як схочеш їсти, то зараз і скажеш:

— Торбо, торбо, поставляйсь!

Так от тобі буде їсти і пити, скільки душа забажає!

— Ну, добре!

— А як наїсишся, то скажеш:

— Торбо, торбо, укладайся!

Вона й укладеться.

— Ну, гаразд.

Поніс чоловік торбу додому і хвалиться жінці:

— От, жінко, що я приніс?

— Торбу. А що, чоловіче, з тієї торби?

— А що, жінко, це торба така, що тільки скажеш: поставляйсь! Так тут буде такої страви, що не поїмо.

Жінка ухопила відра, пішла по воду та й хвалиться сусідам:

— Мій чоловік приніс таку торбу, що як скажеш: поставляйсь! — так буде такої страви, що й не поїмо!

А кум їх почув, що говорить жінка, та й каже:

— Я прийду до вас у неділю обідать.

От діждались неділі. Прийшов кум у гості, садять його обідати, а піч нетоплена, нічого нема!

Кум і дивується:

— Що це,— дума собі,— за вража мати? Що то вони мені поставлять їсти?

Коли це господар зніма торбу з кілка. Кум і думає:

— Чи це б то справді жінка не збрехала?

А господар поклав торбу на стіл та й наказує:

— Торбо, торбо, поставляйсь!

Торба як поставилась, так де тієї й страви набралось: паляниці, м’ясо, борщ, гуска печена, пампушки із сметаною, каша молочна… усе! Їли, їли та не поїли!

От кум прийшов до господи та й каже своїй жінці:

— От, жінко, у кума торба!

— А що там за торба така?

— А що? Посадив обідать, зняв з кілка торбу, та тільки усього, що сказав: торбо, торбо, поставляйсь! Так такого добра набралось, що тільки вигадать можна!

— От диво!

— Атож! Не диво!

— Де ж це він її таку здобув?

— А ось піду спитаю, де він її справді здобув!

От і прийшов.

— Де ти, куме, торбу взяв?

— А де взяв? Вітер дав.

— Продай, куме, мені цю торбу.

— Ні, не продам.

— Я тобі пару волів дам за неї.

— Не хочу й двох.

— На тобі три.

— Не хочу.

— От тобі чотири.

— Хто його зна, що робить!

А жінка каже:

— Та бери, чоловіче, чотири пари плугів, волів, буде чим орудувати.

Подумав чоловік та й змовився. Взяв у кума чотири пари волів, а йому торбу віддав.

Сам же, узявши воли, оре та хліб сіє. Насіяв проса, уродилось… Де не взявся вітер та й побив те просо.

Чоловік прийшов додому та й голосить:

— Побив вітер знов наше просо, будемо тепер без каші! А жінка й каже:

— Ти б пішов знов до вітрового батька: нехай дасть таку торбу, як давав!

Пішов чоловік.

— Здоров був, панотче!

— Здоров, чоловіче!

— Чого я до тебе прийшов?

— Скажеш.

— Твій син знов моє просо вибив; заплати за побій!

— Що ж я тобі заплачу?

— Дай мені таку торбу, як давав.

— Добре, чоловіче! Ось на тобі цю торбу, та як вийдеш у поле, так тільки скажеш: «Торбо, торбо, поставляйсь!» Там побачиш, як воно тобі поставиться!

Чоловік узяв торбу та й поніс. Вийшов у поле та й сів відпочивати. Захотілось йому їсти. Вийняв він торбу з-за пазухи та й наказує:

— Торбо, торбо, поставляйсь!

Торба як поставилась… Як вискочить з торби здоровенний молоток, як почав він чоловіка клепати; клепає, клепає… Йому, сердешному, аж очі помутились, аж джмелів слухає…

— Торбо… торбо… торбо… укладайсь! Торбочко, торбонько, укладайсь!

Молоток ускочив у торбу.

Зав’язав він свою торбу й несе до господи.

— Ну що, чоловіче, приніс?

— Приніс.

— А покажи.

— Осьде.

— Така? О чоловіче, тепер знову гарно будем жити!

— А що, жінко, бачиш, які у мене виски?

— А що це? Як пампушки! Що це таке, чоловіче?

— А що? Скажи лиш ти торбі: поставляйсь — так і дізнаєшся.

— Торбо, торбо, поставляйсь!

Молоток як вискочив з торби…

— Торбо… торбо… торбо ж, та торбонько, укладайсь! Молоток ускочив у торбу. Чоловік зав’язав торбу та й повісив на кілку.

Сидить жінка ні жива, ні мертва.

— А що, жінко, гарно будем жити?

— Ну, тепер, чоловіче, не ходи до вітрового батька: хай йому цур!

Трохи згодом побігла жінка до кума та й хвалиться:

— Мій чоловік знов торбу добув.

— Таку?

— Таку! Хай їх лиха година! Як сказала: поставляйсь, а з неї як вискочить молоток… Насилу встигла сказати: укладайсь!

— Де ж та торба?

— А де? Висить у хаті на кілку!

— Навіщо ви її держите?

— Для прихожого.