Три брати і чарівні яблука

Вдівець-ґазда мав трьох синів. Найстарший оженився, а два не мали жінок. Недалеко від їх дому був ліс.

Вмирає їх тато і каже:

— Сини мої, я вас ніколи не пускав до лісу, то аби ви не порушили заборони.

— Чому, тату?

— Той ліс блудний. Як зайдете, то не вийдете.

Батько вмер. Сини похоронили його і радяться:

— То не може бути, аби ми три не вийшли з лісу. Берім сокири та й будемо видіти, що там є.

Набрали їсти, вирубали палиці та й пішли. Йдуть вони, йдуть і дійшли до такої гори, що неба сягає, а сама ніби зі скла, що й кроку не ступиш.

Вертаються на захід. Дійшли до скали, ані перейти, ні перелетіти її не зміг би навіть птах. Йдуть на північ. Дійшли до непрохідних боліт. Тримають напрямок на південь. Зайшли в темні гущаки, терням попереплітані, обдерли руки, ноги й вертаються.

Уже темніє. Знайшли галявинку, розклали вогонь і спочивають.

Найстарший каже:

— Ви, хлопці, спіть, а я буду ватру пильнувати, бо як вигасне, то вночі може хтось прийти і нас повбивати.

Хлопці поснули, а найстарший ватру поправляє і журиться: “Добре батько казав, а ми не послухали”.

Десь близько дванадцятої години чує: ліс тріщить, іскри сиплються. Приходить велетень з довжелезною бородою, а люльку таку курить, як віз, і дим, як з кагли, пускає. Махнув над головою коликом і питає:

— Ви чого тутки? Цей ліс не ваш!

— Йой, — каже найстарший брат, — ми заблудили й не знаємо, як звідси вийти.

— Осюди! — махнув палицею та й пропав.

Найстарший брат будить братів:

— Хлопці, ви нічого не чули?

— Ні.

— Був дід-велетень і сварив, що ми тут. Показав дорогу, як вийти.

Брати повставали і йдуть. Цілий день ходили, а ввечері вернулися на те саме місце.

Пильнує ватру середущий брат. Акурат дванадцята година — тріщить ліс, сиплються іскри. З’явився дід-велетень з люлькою в зубах.

— Ви ще тут? Геть звідси! Блудний ліс не для вас, а для нас. Як не підете, то смерть вам буде.

— Ми не знаємо куди йти.

— Отуди! — махнув і зник.

Побудив братів, але знову ходили цілий день і не вийшли з лісу.

Цю ніч не спить наймолодший брат. Рівно опівночі з’явився велетень, покричав і показав, у котрий бік йти.

Наймолодший вхопив сокиру й почав на кожному дереві надтісувати кору. Зайшов у гущу й прорубує просіку.

Вранці повставали брати, перекусили тим, що мали, й пішли просікою за наймолодшим. Вийшли в чисте поле, а там стежка вниз. Дивляться: росте маленька яблунька, а на ній три золоті яблука.

Найстарший зірвав одне, середущий друге, а найменший третє.

Тут з’являється дід-велетень:

— Ви вже тутки?

— Дякуємо, що ви нам дорогу показали, — каже наймолодший брат.

— Ідіть щасливо. А ці яблука я вам дарую. Це три щастя. Першим насититеся, друге — страшне, третє — праведне.

Брати поділилися одним яблуком, а два сховали в кишені. Довго йшли вони — не день та й не два, але їсти не хотіли. Так дійшли до чужої держави.

Дивляться: іде військо, а спереду король.

Піймали їх і привели до короля.

Питає король:

— Ви маєте документи?

— Маємо.

— Покажіть.

Вони показали двоє яблук. Королю яблука сподобалися й він каже:

— Це лише два документи, а вас троє. Треба вас розстріляти.

Три дні тримали їх у в’язниці, а тоді виводять на страту.

Наймолодший брат каже:

— Ви нас розстріляєте і не будете знати смаку наших документів. З’їжте кавалочок яблука.

Король з’їв, і у нього почали рости оленячі роги.

Він злякався:

— Ґвалт! Що це?

— Як ви нас розстріляєте, то вся королівська сім’я рогата буде.

Кличуть лікарів, починають різати роги — болять, король ґвалтує.

Наказав король відмінити розстріл і просить, аби вони якось зняли з його голови роги.

Наймолодший каже:

— Ми все зробимо, але дайте нам королівну й відпустіть нас.

Король погодився. Тоді дали йому другого яблука, і роги відпали.

Попрощалися з королем, взяли з собою його доньку, йдуть через гори, полонини, аж побачили на рівнині невелике озеро. Підходять ближче: на березі — три пари крил, а в озері — три дівчини купаються.

Наймолодший сховав крила. Дівчата повискакували на берег, дві вхопили крила, зробилися гусками й полетіли, а третя стоїть гола і плаче:

— Віддай мені крила!

— Віддамо, як підеш з нами.

— Піду.

— А що це за гуски дві полетіли?

— То мої рідні сестри. Увесь наш край закляв поганий чародій, всі закам’яніли, а ми тікали, і він зробив нас гусками.

Каже наймолодший брат:

— Вже обидва брати пари мають, а я ще нежонатий. Будь мені за жінку.

Каже вона:

— Не можу я віддаватися, поки мій батько, мати і весь край заклятий.

— Веди нас до свого краю.

Довго йшли вони, а як дійшли, то побачили, що всі люди застовпіли, як камені. Привела дівчина їх до королівського палацу, а її батько, як читав книжку, то так і закам’янів.

Вони тоді витягли яблуко і почали кожному до уст прикладати — всі ожили. А гуски зробилися королівнами.

Говорить король:

— Раз ви такі сміливі й розумні, то віддам за вас своїх доньок, а найстаршого зроблю королем, бо я вже старий.

А вони кажуть, що лише наймолодший нежонатий.

Тоді король питає:

— Чи згоджуєшся мій мундир носити?

— Згоджуюся.

І наймолодший стає королем.

Але про це дізнався чародій.

Вже він сили не має і підмовляє усіх королів йти війною на молодого короля.

Чують: на границі вже гримають з гармат. Старий король плаче, а молодий сміється:

— Не плачте, а приведіть мені білого коня.

Привели молодому королю коня, він сів. Дав по кавалочку яблука братам і враз зробилося війська, як трави й листу на землі.

За чотирнадцять годин він розбив ворожі війська, а хто живий лишився, склали зброю.

І той молодий король запанував над цілим світом.

Аудіозапис української народної казки “Три брати і чарівні яблука” (початок казки на 14:57 хвилині, закінчення казки на 21:02 хвилині)

Аудіозапис української народної казки “Три брати і чарівні яблука”