Цап та баран

Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана.І були ті цап та баран великі приятелі, куди цап, туди й баран: цап на город по капусту — і баран туди, цап — у сад, і баран за ним.

— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього барана й цапа, а то за їми ні сад, ні город не вдержиться. — А збирайтесь, цапе й баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі.

Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули.

Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.

От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:

— Бери, баране, голову, бо ти дужий.

— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.

Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з’їли.

Приходять туди, аж то вовки кашу варять.

— А, здорові, молодці!

— Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м’ясо буде з вас…

Ох, там баран злякавсь, а цап давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь:

— А подай лишень, баране, оту вовчу голову!

От баран і приніс.

— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.

Баран знову цупить ту ж саму.

— Та подай ще більшу!

Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це, — кажуть, — такі молодці, що з їми й голови збудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають».

От один вовк і починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, — піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою кумпанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:

— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену.

Як побіг, так і той рад, що втік.

То тоді цап до барана:

— Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Ох, як роздумавсь вовк:

— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.

— От лягай, — кажуть вовки ковтунуватому вовкові, — ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.

Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились.

А цап та баран з дуба безпечно позлазили та пішли, та зробили собі курінь та й живуть.

Анімований аудіозапис української народної казки “Цап та баран”

Анімований аудіозапис української народної казки “Цап та баран”

Анімований аудіозапис української народної казки “Цап та баран”