Царевич і наймичка

Мав цар єдиного сина. Як виріс — батько найняв до палацу дуже файну служницю. Царевич сподобав собі її і оженився.

Аж тут війна, і царевич збирається в похідю Через короткий час цар з царинею пишуть листа, що жінка народила йому сина, а їм онука. Послали наймита з листом на пошту. А коло пошти жила суперниця, яка дуже хотіла, аби царевич пустив наймичку блудом, а сватав її.

Закликала наймита до себе, добре напоїла, і той заснув, а вона вийняла з кишені листа, порвала, написала іншого, що вродився не син, песик.

Царевич дістав листа й відписує з армії: “Що є, те годуйте”. Наймит пішов на пошту по лист, а суперниця знов заманила його до хати. Вийняла лист, а в конверт вклала свій. Написала, аби цар повідрубував невістці руки і пустив її з дитиною світами.

Цар з царицею плачуть, але наказ є наказ — тепер молодий цар державою керує, а не старий. Зробили майстри пачечку для дитини, відрубали наймичці руки, пачку з дитиною повісила на шию, та й пішла вона в світ.

Йшла, йшла і застала її ніч. Сіла під дерево — плаче. Прилетіли три круки і сідають на дерево. Питає один другого людським голосом:

— Чого ця дівчина, що під деревом сидить, плаче?

Другий каже:

— Суперниця зробила ворожнечу між чоловіком і цією жінкою. Їй відрубали руки.

Чує голос третього:

— Якби вона на схід сонця встала і обрубками росу втирала, то би руки знову виросли.

Ще сонце не сходить, а вона втерла росу одним обрубком, другим — і до половини руки виросли. На другий день ще раз втерла — виросли цілі руки.

Втішилася, що вже не каліка, вийняла сина з пачки і несе на руках. Зайшла у великий ліс і застала її там ніч. Побачила якусь стареньку хатину. Повертає туди — живуть у ній дід і баба. Проситься переночувати.

Каже дід:

— Ми тебе не лише приймемо переночувати, а як схочеш, то будеш коло нас жити.

Що ще їй треба? Купила машинку, шиє, а хлопчик росте. Уже великий. Дід з бабою веселі та щасливі, що їм така добра жіночка трапилася.

Та ось приходить царів син з походу:

— Де жінка?

А родичі кажуть:

— Та як де? Ти ж сам написав повідтинати їй руки й прогнати.

Той так страшно зажурився, аж заплакав. На другий день взяв рушницю в руки й пішов на полювання. З того жалю два дні блукав лісами, а третього дня натрапив на цю хатину.

Проситься переночувати. Лише став на поріг, як вона його впізнала, а він її ні. Дала повечеряти, постелила, і він ліг спати. У сні звисла рука з ліжка, і жінка каже:

— Синочку, закинь таткові руку.

А він не спав і питає:

— Який я йому татко?

Вона промовчала. Вранці дала поснідати, і той пішов далі на полювання. Але ввечері щось тягне його до тієї хати. Зварила вечерю, постелила, а він на цей раз звісив ногу і не спить. Чує, а жінка каже малому:

— Синочку, закинь таткові ногу, бо затерпне.

Закинув хлопчик ногу, а він питає:

— Який я йому тато?

Вона признається:

— Я — твоя жінка, а ти — мій чоловік. Ти написав, аби мені відтяли руки і прогнали з дому, — і все розповіла.

Знайшов царевич суперницю, убив її, а жінку з сином, дідом і бабою забрав до палацу, і щасливо всі живуть.

Аудіозапис української народної казки “Царевич і наймичка” (закінчення казки на 3:43 хвилині)