Цундравий король

Було це так давно, що я вже ледве пам’ятаю.

Королева жінка народила хлопця із золотою головою. Минув рік — є другий золотоволосий, а за ним — третій. Так народилося одинадцять золотоволосих синів. Всі дивуються, а тут ще дванадцятий на світ приходить.

Одинадцятеро високі зростом, цар їх файно вдягає, усюди возить, а дванадцятий маленький, нікуди не хоче їхати, лише з робітниками свиней годує, коло худоби ходить, гній вичищає. І ще виглядає дивакуватим, бо говорить з худобою: коні іржуть — говорить з кіньми, пси брешуть — говорить з псами, гуси гелгочуть — говорить з гусьми…

Він навіть одягався так, як слуги, й брати прозвали його Цундравим.

Доти працював він, поки не вивчив мову звірів, тварин і птаства. Тут підійшов час женитися найстаршому. Знайшов собі він королівну, поїхав свататися, але привіз гарбуза.

Їде другий на сватання й теж привозить гарбуза. Так усі сини сваталися, але ніхто не хотів віддавати за них доньку.

Пишуть королі до батька листи: “Твоїм синам не можна ні з ким женитися, бо вони зачаровані. Хай збираються і їдуть на край світу. Там знайдуть вони дванадцять золотоволосих дівчат — це їх наречені”.

Осідлали брати коней, попрощалися з батьком і матір’ю та й поїхали. Одинадцять братів у новій одежі, на гарних конях, а найменший у цундравій.

Брати перемовляються, а з найменшим ніхто не хоче розмовляти — він собі слухає, про що коні іржуть.

Один кінь ірже до другого:

— Куди їдемо, брате?

— Їдуть хлопці до дикої цариці на край землі. Вона має дванадцять золотоголових доньок. Цариця хоче мати їх за зятів, і тому хлопці не можуть ніяк одружитися.

Доїхали вони до моря, а треба ще плисти за море. Але кораблі туди не ходять: всі бояться дикої цариці. Вона так зачарувала свій народ, що він нікого, крім самого себе, не любить.

Посідали вони на корабель і пливуть. А Цундравий каже:

— Брати, хоч ви сміялися досі з мене, а відтепер мусите мене слухати, бо загинемо. Я знаю мову звірів, тварин і птаства — це нам допоможе.

Приїхали до палацу цариці-чарівниці. Там грає музика, а дванадцять золотоголових дівчат лежать головами докупи й ногами махають.

Хлопці привіталися. Мову дівчат вони зрозуміли, а дівчата мову гостей не розуміють.

Вийшла цариця, привітала хлопців, запрошує до столу.

Через короткий час хлопці п’ють, співають, танцюють.

А в золотій клітці сидить птах і щебече:

— Веселяться, дурні. Думають, що віддасть за них золотоголових доньок. Вони ще сьогодні будуть без голів.

А наймолодший брат це вчув і каже:

— Не рухайтеся, брати, коли буду вам вночі в хустки голови пов’язувати.

Після гостини всі пішли спати.

У спальні було дванадцять ліжок по лівий бік, а дванадцять по правий. Дівчата позасинали в хустинах.

“Ей, — думає Цундравий, цариця навмисне так зробила, щоб наші голови світилися. Так легше їх повідрубувати”.

Підвівся, познімав з дівочих голів хустки і позав’язував братів.

Рівно опівночі входить царівна з шаблею у руках і відтинає донькам всі дванадцять голів.

Вранці пробуджуються брати, а дванадцять трупів на ліжках.

Каже Цундравий:

— Брати, тепер маємо документи, що можемо будь-кого сватати.

Взяв ножиці й з кожної голови настриг трошки золотого волосся.

Тут входить цариця й бачить, що хлопці живі, а її доньки порубані.

— Що я наробила через вас, прокляті!

Та й зачинила їх, замкнула, напалила в печі, взяла залізну лопату й каже Цундравому лягти на неї.

Він ліг впоперек.

— Не так, — каже царівна.

— То покажи як!

Цариця лягла вповздовж, а Цундравий забіг та й кинув її в розжарену піч.

Каже братам:

— Хапаймо пташку із золотою кліткою й утікаймо.

Не встигли порога переступити, чують — гуде земля. Летить додому цар, батько порубаних доньок.

— Де мої доньки? Де моя жінка?

— Сплять ще, — відповідає Цундравий.

Побіг будити, а хлопці вхопили клітку з птахом та й утікати. Добігають до моря, а їх хмара війська наздоганяє, а попереду цар.

Скочили вони на корабель і перепливли море. Тут посідали на своїх коней і приїхали додому.

Розтрубили по всіх газетах, що хлопці можуть женитися, бо нема вже золотоголових дівчат і дикої цариці.

І тоді роз’їхалися брати сватати дівчат, а Цундравому висватали найвродливішу королівну.

Батько сказав:

— Я вже буду вмирати, а королем буде Цундравий, бо він наймудріший.

Почули це брати і дуже розсердилися.

— Як Цундравий може бути королем?

І одинадцять братів виповіли йому війну.

Цундравий король розписав по королівству, аби здавали данину — смолу й клоччя.

Люди любили Цундравого короля, поздавали данину, він зібрав військо й говорить:

— Робіть так, як я роблю.

А він гріє смолу, мастить нею себе й коня. Дає шар клоччя, а шар смоли, тоді знов клоччя, тоді знов смоли. Все військо Цундравого короля зробилося, як панцеровані ведмеді. Посідали на панцерованих коней і поїхали битися.

Одинадцять армій пішло на армію Цундравого короля. Але хто вдарить багнетом — не проб’є, вдарить шаблею — не розрубає.

Так Цундравий король переміг одинадцять держав і зробився великим і справедливим володарем.

І казка скінчилася.

Аудіозапис української народної казки “Цундравий король” (початок казки на 21:03 хвилині, закінчення казки на 26:35 хвилині)