Василь і Білий Полонин

Діялося це давно. Мав батько двох синів. Старший називався Іван Сухообразонка, а молодший Василь Сухообразонка. Коли Іванові сповнилися роки, звертається він до батька:

— Благословіть мене, тату, і я поїду на Запоріжжя.

А колись ніяка дівчина не хотіла віддатися за хлопця, як він козацької каші не покуштував. Батько, звичайно, не перечив синові — най їде. Попрощався хлопець з усіма та й вирушає в дорогу. А тут підбігає менший брат і просить, аби його взяти.

Старший брат лише посміявся:

— Підрости ще.

їде Іван три дні й три ночі, та ніде нікого не зустрічає. На четвертий день заїжджає в дуже густі ліси. Півдня пробирався через гущу, а кінця-краю нема. Вже кається: “Ліпше би я вдома сидів. Там хоч вмирати весело, а тут загинеш, ніхто й не похоронить”.

Раптом виїжджає він на поляну. Стоїть там хатка і стайня, але ніде нікого нема. Заводить коня до стайні, заходить в хату — є тут їсти-пити, що душа забагне, і ліжко заселене. Їсть Іван — на столі нічого не меншає, а ще приростає. Як наївся — написав на дверях: “Тут відпочиває козак. Ніхто не сміє мене збудити до ранку”. І заснув богатирським сном.

Вранці виходить сідлати коня. Бачить — навколо ліс, а серед лісу гора, а на горі росте дуб. Під дубом війська, як трави та листу, а на дубі сидить Баба Яга і тим військом командує.

Лише виїхав за ворота, а військо накинулося на нього. Починає козак Іван Сухообразонка рубати наліво і направо. Б’ється від світанку до темна. Як вбиває останнього жовніра, Баба Яга скаче із дуба в печеру і ховається там. Іван лягає спати, а на другий день знову рубається з хмарою війська, та пробити собі дорогу не годен. А Баба Яга має в підземеллі такий верстат, що як Іван Сухообразонка переб’є за день її військо, вона сідає за нього і робить цілу ніч нову армію. На ранок орду війська виводить у бій.

Так Іван Сухообразонка бився три роки, але здобути перемогу не міг. Тим часом підріс його брат Василь і звертається до батька:

— Благословіть, тату, я теж поїду на Запоріжжя.

— Ой, сину, не поїдеш нікуди. Вже Іван поїхав і пропав.

— Ні, тату, не можу я вдома сидіти. Піду брата пошукаю.

Сідлає коня, бере зброю, харч. А батько каже:

— З ким зустрінешся у дорозі, то ніколи не рубай першим, а старайся дізнатися, чи то ворог, чи то друг.

Попрощався козак і їде. Їхав три дні і три ночі, але нікого не зустрічав. На четвертий день заблукав у густому лісі. Тут напав на нього силенний смуток. Пробирається через гущаки і виїжджає під вечір на якусь поляну. Є там хата, стайня, у стайні кінь присилений, а на дверях напис: “Тут відпочиває козак. Ніхто не сміє мене збудити до ранку”.

Присилив Василь свого коня до ясел і йде до хати. Тут спить незнайомець. Виймає шаблю і хоче йому голову відтяти, але згадав батькові слова і зупинився. Повечеряв, написав, що тут спить козак-богатир, і до десятої години ніхто не має права його збудити, — лягає спати.

Коли Іван пробудився, побачив у хаті ворога. Вихопив шаблю, але подумав: “Як він мене сонного не зарубав, то це не ворог”. Прочитав напис — ще йому спати чотири години.

Нема чекання. Сідлає коня, їде на війну.

Через дві години встає Василь, а богатиря вже нема. Виїжджає з двору, а там йде великий бій. Хмара війська суне на одного козака, а він лише рубає ворогів наліво і направо. Думає собі: “Кому допомагати? Йому чи їм? Певне, йому, бо той сам”.

Кидається в гущину війська і прорубує собі дорогу до дуба. А Баба Яга не бачить, що з другого боку підходить Василь. Як оглянулася, а він вже замахнувся шаблею. Вона з дуба і — в печеру — Василь встиг лише відрубати їй ногу.

За півдня козаки порубали все військо і стали до розмови.

— Хто ти такий?

— Я — Іван Сухообразонка, їхав на Запоріжжя, але вже три роки воюю тут.

Кинувся до нього Василь.

— Та я ж твій рідний брат! Добре мені батько казав, аби я нікого не рубав, як не знаю, хто він!

Обнялися брати, поцілувалися. Тоді Іван каже:

— Підемо, брате, відпочивати.

— Ой, Іване, нема коли. Треба Бабу Ягу добити, бо вона нам жити не дасть.

Зробили аркани. Прив’язав Іван Василя попід пахи, і той спускається у печеру. Бачить, а там цвітуть черешні, вишні, співають пташки, а в саду стоїть прекрасний палац. При вході по обидва боки сидять два тигри. Виймає Василь шаблю, але тигри його не дістають, і він входить у палац. На ганку зустрічає його гидка, негарна дівчина. А він дуже вродливий.

— Василю, — каже вона, — я — Стася Прекрасна. Дай слово, що візьмеш мене за жінку, то я скажу, чого ти прийшов сюди.

Хотів плюнути козак на її слова, але стримався: “Раз знає моє ім’я, то може чимось допомогти”. Не роздумуючи довго, дав згоду. Вона говорить:

— Ти прийшов убити Бабу Ягу. Вона дуже нарікає, що ти на тім світі втяв їй ногу, і тепер не може сидіти за верстатом і робити жовнірів. Але вбити бабу ще важко. Випий оцього вина, тоді її побореш.

Випиває Василь вино і йде до Баби Яги. Вона лежить на ліжку, а над нею висить меч. Вхопила меч і каже:

— Ти вже там вкоротив мені віку, а тепер прийшов аж сюди?

— Я не прийшов з тобою миритися, а битися! Ти три роки не давала проїзду на Запоріжжя моєму братові Іванові Сухообразонці. Бери меч, сідлай коня і поїдемо на залізний тік.

Баба сплеснула в долоні, й приводить дівчина двох коней. На одного сама сідає, а на другого — Василь.

Приїхали на залізний тік і рубаються. Баба Яга аж зубами з люті скрипить, але нічого Василеві не може зробити. Так билася, що аж піт з неї потік

— Гей, Василю, скажи мені, — чи твій тато, як оре, дає коням перепочити чи ні? Дай і мені перепочити.

— Ей, клята бабо, я нікому перепочивати не даю!

Як махнув шаблею, то розсік бабі голову, як капусту.

У цю хвилину стає перед ним дуже вродлива дівчина.

— Чи впізнаєш мене, козаче?

— Не знаю тебе.

— Я — Стася Прекрасна. Я була зачарована, а ти мене визволив. Тепер буду тобі за жінку, але визволи ще мою сестру, яку вкрав Білий Полонин.

— Як так, то поїду визволяти твою сестру, а тебе віддам братові Іванові, бо він старший, і пора йому женитися.

Виходять з підземелля, а Іван чекає на брата.

Каже Василь:

— Іване, я визволив тобі дівчину.

— Як визволив, то собі визволив.

— Ні, брате, у неї є ще молодша сестра, котра тепер у Білого Полонина. Поїду я її визволяти. А ти женися.

Попрощався і знову спустився у підземелля. Йде вже знайомими дорогами і приходить до старенької бабусі, що має, може, зо сто років.

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день, козаче!

— Чи не скажете мені, де живе Білий Полонин?

— Ой, не чула-м про нього, сину. Йди до моєї старшої сестри, може, вона тобі скаже. Але візьми миску пшона, бо туди далека дорога, зголоднієш.

Переночував Василь Сухообразонка й пішов. Кашу з пшона не варив, бо мав ще щось у торбі. Йшов та йшов і на вечір дійшов до старенької хатини. На призьбі сидить старенька бабуся, що має зо двісті років.

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день, козаче! Куди йдеш?

— Йду до вас запитатися, де живе Білий Полонин?

— Ой, не знаю, сину. Йди до моєї старшої сестри, може, вона знає. Але візьми крижавку капусти з собою, бо туди неблизько.

Переночував другу ніч, подякував за дарунок і пішов. На вечір дійшов до старенької хатини. На порозі сидить бабуся, що має зо триста років.

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день. Звідки ти тут взявся? Відколи живу — людської ноги ще тут не було.

— Я у двох сестер ваших був і ніяк не можу довідатися, де живе Білий Полонин. Може, ви знаєте?

— Я не знаю, але, може, моя звірина знає. Вечеряй і лягай спочивати.

Вранці баба стала на поріг, свиснула у пальці. Затріщало, зашуміло і перед бабою стали всякі звірі. Питає вона:

— Чи ви чули про Білого Полонина?

Каже кривий вовк:

— Його пси мені ногу пообгризали.

— То проведи цього козака до нього.

Дає баба Василеві на дорогу порося, сідає він на вовка — їдуть. Їхали лісом, а за лісом — пустельне поле. Так Василя спрага мучить, що не годен. Аж зустрічають качку.

— Добрий день, Василю Сухообразонко, — каже вона.

— Добрий день. А звідки ти мене знаєш?

— Знаю, що ти добрий чоловік. Чи не дав би ти чогось поїсти, бо мої качата з голоду здихають.

— Хіба візьми оцю миску пшона.

— Дуже тобі дякую. Колись я тобі у пригоді стану.

Не встигли вони й милі дороги проїхати, як зустрічає їх заєць.

— Добрий день, Василю Сухообразонко!

— А звідки ти мене знаєш?

— Та хто не знає такого щирого чоловіка, як ти! Чи не дав би ти моїм зайчатам чого поїсти, бо з голоду гинуть.

— Візьми хіба крижавку капусти.

— Дякую тобі, Василю. Колись за все віддячу.

Чи довго їхали, чи коротко, аж тут лис назустріч.

— Добрий день, Василю Сухообразонко!

— А звідки знаєш мене, лисе?

— Всі знають, що ти славний козак. Чи не дав би мені що з’їсти, бо любі діти з голоду гинуть?

— Візьми хіба поросятко, бо більше нічого не маю.

Подякував лис і радий побіг собі. А Василь доїжджає до воріт великого палацу. Загавкали собаки, а вовк каже:

— Я утікаю, бо вони мене розірвуть

Вовк побіг, а Василь йде до воріт. Зустрічає його дуже вродлива дівчина.

— Звідки ти взявся? Відколи я тут, то ще не бачила людини з тамтого світу.

— Я — козак Василь Сухообразонка. А хто ти така?

— Я — Іванна Прекрасна. Мене викрав від батька Білий Полонин і три роки мучить, хоче, аби я вийшла за нього заміж.

— Я приїхав тебе визводити.

— Йой, утікай, бо з рук Білого Полонина ніхто не годен вирватися.

— Утікай разом зі мною.

— Недалеко втечемо.

— Спробуємо.

Утікають вони, а Білий Полонин повертається до свого палацу і б’є коня:

— Поспішай, коню, бо їдемо до Іванни Прекрасної на чай.

— Бий не бий, Білий Полонине, а вже твою дівчину забрав Василь Сухообразонка.

Засміявся Білий Полонин:

— Скільки я тут, ще жодна людська нога сама не ступала сюди.

Каже кінь:

— Смійся не смійся, а козак Василь Сухообразонка був.

— Як нам його наздогнати?

— Треба випити три бочки пива, три вина, піч хліба з’їсти, і ми його доженемо.

Так Білий Полонин і робить. Наздогнав Василя, порубав його тіло на кавалки, а Іванну Прекрасну забрав із собою. Лежить порубаний козак, а надбігає качка:

— Кря! Кря! То Василь Сухообразонка порубаний!

Тут нагодився заєць:

— То рятівник моїх дітей мертвий лежить!

З’явився й лис:

— Ой, то добрий чоловік! А чому не рятуєте його?

— Та як рятувати? — говорить качка.

— У дворі Білого Полонина є дві криниці — одна з цілющою, а друга з живлющою водою. Лети, качко, принеси води.

— А в що я наберу?

Побіг лис до гончара:

— Слухай, чоловіче, зроби два маленькі збаночки, аби качка могла їх взяти під крила.

Зробив гончар два збаночки, і качка полетіла. Але дуже скоро повертається назад.

— Не можу води зачерпнути, бо сторожа пильно стереже криницю.

Каже лис до зайця:

— У цей час сторожа дуже голодна. Прикинься кволим і давайся їм зловити. Вони поженуться за тобою, а качка в цей час набере води.

Летить качка горою, а заєць біжить долиною. Побачила сторожа зайця.

— Заєць! Заєць! Буде обід! Ловіть!

Всі побігли за зайцем, а качка з неба бухнула в одну криницю, в другу. Сторожа з криком: “Воду вкрали!” — кинулася за нею, а заєць — скік-скік та й утік.

Лис цілющою водою полив тіло — кавалки зрослися, дав напитися живлющої води — Василь Сухообразонка встав:

— Ох, як я твердо спав!

— Вік би ти, козаче спав, якби ми тебе не врятували.

— Дякую вам, друзі мої. Але як визволити Іванну Прекрасну?

Радить лис:

— Не визволиш тепер. Краще йти в тридесяте царство до Баби Яги костяної ноги і найматися, щоб вона дала тобі за службу коня. Лише на її коні втечеш від Білого Полонина.

Йде він та й іде. Вже так зголоднів, що ледве ноги тягне. Сів собі під кущем спочивати, а там у старому пні бджоли гніздо мають.

— О, — каже, — зруйную гніздо і меду наїмся.

Але прилітає до нього бджолина матка і просить:

— Не руйнуй наше гніздо. Візьми краще моє крильце. Як тобі важко буде, то покрутиш ним, і всі бджоли тобі у пригоді стануть.

Послухав Василь Сухообразонка і не рушив гнізда. Помандрував далі. Аж бачить при дорозі мурашник.

“Ну, — думає, — доведеться мурашині яйця їсти”.

Але вилізла найстарша мурашка і каже:

— Ми знаємо, що ти добрий чоловік, не торкай нашого гнізда, а ми колись віддячимось за це. Візьми моє крильце і покрути ним, як тобі допомога потрібна буде.

Хоч як хотів їсти козак, але пішов собі. З лісу дорога вивела до моря. Йде він берегом. Бачить — рак лізе:

— Аж тепер я пообідаю!

А рак просить:

— Не їж мене, бо маю дітей маленьких. Я тобі у великій пригоді станую Візьми собі мою клешню. Постояв над ним козак і кинув рака у воду.

Недалеко відійшов від цього місця, як побачив на горі дуже великий палац, обгороджений парканом, а на кожному залізному стовпі — чоловіча голова. Нарахував — 999 голів. “Ну, — думає, — лише моєї не вистачає”.

Аж тут виходить Баба Яга костяна нога й питає:

— Чого ти прийшов сюди?

— Прийшов проситися на службу.

— Добре, будеш коні пасти. Як перепасеш три дні, дістанеш коня, не перепасеш — твоя голова буде на отім стовпі.

Вдарили по руках — погодилися. Дає баба Василеві вечеряти і каже йти спати. А в неї була вродлива дівчина. Дуже їй сподобався Василь, і вона каже йому:

— Даремне ти прийшов сюди. Ніхто ще звідси живим не виходив.

— Якось воно буде.

— Тоді йди слухай, що баба коням говорить. Як вийдеш звідси, то й про мене не забудь.

Вийшов Василь надвір і слухає, як баба наказує коням сховатися у дупло.

На ранок дає козакові коржик, спечений на сонному порошку, і він з кобилами їде на пасовище. А це були не кобили, а чортиці.

З’їв козак коржик і відразу заснув. Прокидається — пора кобили гнати додому, і їх нема. Зажурився Василь, але згадав про бджолине крильце. Покрутив ним, і прилітає бджола:

— Чого журишся, козаче?

— Та пас коні, а вони кудись втекли. За них баба мені голову відрубає.

— Не журися, коні зараз будуть.

Звідкись взялася сила-силенна бджіл, присіли кобил, і вони прибігають на пасовище:

— Рятуй нас, Василю, бо гинемо!

Приганяє Василь Сухообразонка кобил додому, а баба дивується, як він міг їх допильнувати. Дає Василеві вечеряти, а сама йде до стайні.

Каже дівчина:

— Іди, козаче, слухай, що баба коням говорить.

А Баба Яга взяла залізний прут, б’є кобил і промовляє:

— Чи я не казала вам утекти в дупло?

Кобили кажуть:

— Ми повтікали, але на нас напали огненні мухи, і якби не він, то заїли би нас.

— Завтра, щоб ви сховалися у синім лісі.

Спекла баба корж на сонному порошку, і Василь погнав з ним кобили пасти. Був голодний, з’їв корж і заснув. Спить до вечора. Надвечір прокинувся, а кобил нема. Зажурився Василь, але згадав, що має мурашине крильце. покрутив ним, а мурашка вже питає:

— Що тобі треба?

— Так і так, пропали мої коні, коли не знайдуться, то піде моя голова на палю.

Не встиг козак очей протерти, як біжать його кобили і просять рятувати, бо мурашки лізуть і в очі, і в ніс, і у вуха.

— Ідіть додому та знайте, як від Василя Сухообразонки втікати.

Пригнав коней додому, а баба така зла, що аж очима світить. Дає йому вечеряти, а дівчина радить йти слухати, що стара кобилам каже.

Баба взяла залізний прут і як б’є так б’є їх:

— Чому ви не втекли у синій ліс?

— Ми втекли, але Василь Сухообразонка ліпший чарівник, ніж ви, бо напустив на нас мурашок з усього світу, і ми ніякої ради не могли собі дати. Він такий сильний, як Білий Полонин.

Говорить Баба Яга:

— Завтра щоб ви сховалися у море на саме дно!

Спекла вранці коржик, і Василь з кобилами їде на пасовище. Припекло сонце, з’їв коржик і заснув. Прокинувся — сонце над заходом, а кобил нема.

— Ой, пропав я!

Але нагадав собі, що має клешню рака. Покрутив нею — і рак тут.

— Що хочеш, козаче?

— Кобили втекли у море, а як я їх не прожену до Баби Яги — смерть мене чекає.

— Зараз будуть тут.

За хвилину море стало чорним від раків. Пливуть кобили до берега, раками вкриті:

— Йой, Василю, рятуй нас!

Приганяє кобил додому, а баба аж зубами січе:

— Перепас, Василю?

— Перепас. А тепер давайте плату.

Пішла Баба Яга до стайні, а дівчина каже йти підслуховувати. Баба добре вибила кобил, а тоді каже:

— Через вас Василь Сухообразонка може вбити мого сина Білого Полонина. Вродіть мені троє лошат.

Вродили кобили по лошатку, Баба Яга вибрала з двох серця і вклада третьому. Ці, що без сердець, такі коні, як змії, а той, що має троє, — вже чисто здихає.

Вранці кличе Баба Яга Василя:

— Йди вибери собі коня.

А дівчина каже:

— Бери того, що з трьома серцями. Вона не схоче давати, а ти таки настоюй на своєму.

Баба вводить його до стайні й говорить:

— Цієї ночі кобили вродили двоє лошат, як лошат, а третє якесь старча. Вибирай, котре ліпше.

— Бабусю, за три дні ніхто доброго коня не заслужить, і я беру собі найпоганішого. Яка служба, така плата.

Баба ніяк не хоче віддавати того лошака. Василь просить, але вона навіть слухати не хоче. Тоді Василь каже:

— Даш, як закличу своє військо.

Покрутив крильцями, покрутив клешнями — як бджоли, мурашки, раки почали бабу їсти, то вона кричала, як скажена. їли, поки з баби кістки не лишилися.

Відпускає Василь дівчину з конем додому, а сам залишається з лошаком, що має троє сердець. Каже кінь:

— Лише не сідай відразу на мене, бо я й ще слабий.

Попасся кінь на трьох росах — став, як орел.

Сідлає його Василь Сухообразонка, але кінь промовляє:

— Дай мені, козаче, ще попастися на трьох росах.

Попасся кінь і став, як змій.

— Отепер сідай, Василю, бо я знаю, що ти маєш визволити Іванну Прекрасну. Як тебе везти — вітром чи землею?

— Як знаєш.

Полетів кінь за вітром і опустився коло Полонинового палацу. Як побачила його дівчина, то кинулася до нього:

— Так ти ж порубаним був!

— Ні, це тобі так здалося. А де Білий Полонин?

— Утікай, козаче, бо він скоро над’їде і тебе порубає.

— Як утікати, то будемо разом утікати, бо я по тебе приїхав. Сідай.

Сіла Іванна Прекрасна на коня, а в неї був ще слуга Андрій. Підбіг до Василя й просить:

— Врятуй і мене.

Каже Василь:

— Та я би взяв тебе, але чи повезе кінь трьох?

Кінь говорить:

— Бери його.

Сіли всі троє на коня й поїхали. А Білий Полонин повертається додому, б’є коня й промовляє:

— Швидше ступай, бо їдемо до Іванни Прекрасної на чай.

Кінь промовляє:

— Бий не бий, а Іванну Прекрасну забрав Василь Сухообразонка.

— Та я ж його порубав.

— Ожив Василь від твоєї води.

— Вип’ємо сто бочок вина, сто бочок пива, три печі хліба з’їмо, а Василя здоженемо.

— Пий не пий, нам його вже не здогнати.

— Тоді їдемо тепер.

А Василів кінь говорить:

— Ми вже могли бути вдома, але треба ще Білого Полонина збутися.

Наздоганяє Полонин усіх трьох, а Василів кінь звертається до Полонинового:

— Брате, ти знаєш, що я маю троє сердець і міг давно втекти, але хочу, аби світ позбувся твого ката — Білого Полонина.

Полонинів кінь питає:

— А що мені зробити?

— Здіймися вгору, перевернися зо два рази в повітрі й скинь його.

Білий Полонин вчув це і свого коня — нагайкою. Але кінь знісся в повітря аж під небеса, перевернувся, і з Білого Полонина, як впав на землю, зробилася купа смоли.

Василь Сухообразонка каже Андрієві:

— Тепер, Андрію, маєш коня і їдемо в Україну. Ти, напевне, давно вже там не був.

— Так, Василю. Білий Полонин ще маленьким вкрав мене. За визволення я тобі — тілом, душею заклинаю — віддячуся.

— Не клянися, Андрію, а їдьмо.

Застає їх вечір у лісі. Василь з Іванною Прекрасною спить, а Андрій думає. Серед ночі прилітають три орли, сідають на дуба і говорять.

— Що чув-бачив, брате, на світі?

— Чув, що козак Василь Сухообразонка переміг Білого Полонина, визволив Іванну Прекрасну, слугу Андрія і їде з ним додому. Але жити з жінкою він не буде, бо мачуха дасть їм такі сорочки, що вони згорять у них. А хто це чує і скаже, то стане каменем по коліна.

Цілий день думав Андрій і сумний їхав. А на другу ніч не міг заснути. Десь опівночі знову прилетіли три орли і говорили між собою:

— Що ти бачив-чув на білому світі?

— Їде Василь Сухообразонка, а з ним Іванна Прекрасна і Полонинів наймит Андрій. Але Василь з нею жити не буде. Мачуха дасть їм випити такого вина, що від нього потріскають. А хто це чує і сказав би, то стане каменем по пояс.

Ще більше засмутився Андрій. В дорозі питає Василь:

— Чого журишся, друже?

Але він нічого не відповів. На третю ніч знову прилетіли орли і говорять:

— Уже доїжджає Василь Сухообразонка до рідного дому і не знає, що його та Іванну Прекрасну чекає там смерть. Як ляжуть спати, мачуха перекинеться у гадюку, вкусить молодят, і вони повмирають. Зробитися знов чоловіком зможе тоді, як кам’яну фігуру оросить кров дитини Василя Сухообразонки.

Приїжджає Василь додому, а замість матері вже мачуха у хаті. Батько тішиться сином, а мачуха подає Василеві й Іванні Прекрасній нові сорочки і говорить:

— Ви, діти з дороги, вмийтеся, переодягніться.

Але Андрій вихопив шаблю і на очах у всіх посік сорочки. З них зробилася смола.

Вносить мачуха дві чарки вина, подає Василеві і його нареченій, щоб освіжилися. Але Андрій рубає шаблею чарки вино розлилося по підлозі й підлога горить.

Лягають спати. Козак з нареченою втомлені й заснули мертвим сном, а Андрій не спить. Бачить: лізе гадина. Поки Андрій вихопив шаблю, обвилася навколо Іванниної ноги, але в цю ж хвилину шабля відрубує гадюці голову і ногу Іванні. Зривається Василь:

— Що ти наробив, Андрію?

— Рятівнику мій, я це зробив несамохіть. Дозволь мені поїхати до криниць Білого Полонина й привезти цілющої та живлющої води.

— Їдь!

Сідає Андрій на коня і як ніч, так день їде до підземного царства. Приїжджає туди, а сторожа питає:

— Де подівся Білий Полонин?

— А ви хіба не чули?

— Ні, не чули.

— Його знищив козак Василь Сухообразонка. Ось я його конем приїхав за цілющою та живлющою водою.

Набрав води, сів на коня, а тоді каже:

— Хлопці, не стережіть цю воду, бо Білого Полонина вже не буде. Йдіть додому, в Україну і вільно живіть.

Що далі робилося — не знає, бо поїхав. Як привіз воду, Василь покропив нею відрубану ногу й зрослася. Тоді говорить:

— Ти, Андрію, мій найвірніший друг. Ти вже багато разів рятував мене від неминучої смерті. Розкажи, звідки ти все знав.

Подумав Андрій і каже:

— Я довго приховую від усіх одну таємницю. Як розповім, то стану каменем. І ніхто мене не врятує, хіба кров вашої дитини. Першої ночі, як ви заснули, прилетіли три орли і сказали, що мачуха дасть вам отруєні сорочки.

І в цю мить став по коліна каменем. Побачила це Іванна Прекрасна і скрикнула:

— Йой, не розповідай далі!

— Тепер вже нема чого мовчати. Другої ночі орли говорили, що мачуха дасть вам такого вина, що потріскаєте обоє.

І стає каменем по пояс. Просить Василь:

— Не говори більше!

— …Третьої ночі орли повідомили, що мачуха перекинеться у гадюку й укусить вас обох. Я зарубав її, але поранив і твою жінку.

І став Андрій кам’яною фігурою. А на другий день Іванна Прекрасна народжує незвичайного сина. Вже першого дня він сидів, другого говорив, а третього бігав.

Каже Василь до жінки:

— Син ще буде, а такого друга, як Андрій, ніде вже не знайду…

Тим часом дитина вилізла на фігуру, посковзнулася і впала. Кров залила все лице і покапала на камінь. З фігури робиться живий Андрій. Бере дитину на руки, обтирає кров, забавляє…

А Василь Сухообразонка побачив друга, кинувся до нього:

— Андрію, як ти врятувався?

— Мене кров твого сина врятувала.

Друзі обнімаються, цілуються, а тоді пішли веселитися. Такий бал там був, що навіть столи танцювали.

Аудіозапис української народної казки “Василь і Білий Полонин” (початок казки на 5:23 хвилині)