Як птиці вибирали собі царя

Раз у лісі сиділи на зелених галузках усякі птиці: ворони, сороки, яструби, сови, сойки та інші — і говорили між собою, що всі люди і звірі мають голову-царя, а що птиці — не мають.

Ворона сказала:

— Я думаю, що пташиним царем треба вибрати сову… (А сова була її кумою.)

— І я так думаю, — говорить яструб. — Сова мусить бути нашим царем уже тому, що у неї велика голова.

А другі птиці підтримали ворону, і сову справді вибрали царем.

Розійшлися птиці кожна по своїй роботі. В’ють собі гнізда, несуть яйця, висиджують малих. Одні в’ють гнізда в лісі, другі — в селі. Лиш сова не твориться нічого. Вона знайшла собі місце в комині.

Горобець вчинив собі гніздо в стрісі і зніс шість яєць і висидів шість голопузят.

Потрапила сюди сова, з’їла малих і полетіла собі. Старий горобець дуже розсердився на сову і подав скаргу іншим птицям — нем’ясоїдам — синиці, дятлові, жайворонку і іншим.

Сі птиці зібралися, і судять суд над совою, і рішили, що вона не може бути царем, бо заїдає малих пташок.

Се рішення взяв горобець і поніс до вищих птиць. По дорозі стрітив журавля:

— Куди ідеш, братчику-горобчику?

— Несу рішення проти сови… Ну і ти зі мною, допоможи моєму горю!

— Ой, неборе, я не маю часу, я мушу ловити жаб у болоті.

Горобець летить далі. Стрітив бузька:

— Братчику-горобчику, куди держиш путь?

— Несу рішення проти сови.

— Добре робиш, я тобі допоможу…

І почав строїти гніздо на самім вершку хати, аби видів сову в комині.

— Будь ти в нас за царя.

Але бузько не хотів:

— За царя треба вибрати таку птицю, котра цілий рік живе в одному краї…

Так зібралися птиці знов, аби вибрати собі нового царя… Яструб звідає сову:

— Ну, що ти скажеш?

— Пу-гу, пу-гу, пу-гу!

То значить, що вона буде царем.

Але всі птиці запротестували:

— Вона з’їсть наших малих! Ми всі трудимося, а сова — дармоїд!

На се прилетів орел, і ворона говорить:

— Той буде царем, хто найвище полетить в небо.

І всі погодилися.

Орел, жайворонок і сова почали летіти вверх, «волове вічко» спряталося орлові у хвіст.

Летять, летять, летять… Засвітило сонце, і сова впала. Жайворонок летів вище, але і він дальше не міг. Лише орел летить, летить, летить, аж стратився у небі… І коли вже втомився, всі закричали:

— Хай живе наш цар орел!

Але в той момент «волове вічко» вихопилося з-під крила орла і підлетіло вище. Всі птиці сердито запищали і кинулися на нього кусати. «Волове вічко» спряталося в огород, тому воно ще й нині ховається в пліт. Хто цьому не вірить, хай мене позвідує.