Як вовк і заєць покумалися

Як раз вовк із зайцем покумався. Приятелями були. Але якось так трапилося, що вовк пару днів не міг нічого вполювати, голоден такий, що аж зубами дзвонить. Прибіг він до кума, нібито до зайця, та й каже:

Ну, куме, що було межи нами, то було, але тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.

А заєць каже:

— Ей, куме, та ти видиш, який я малий! Чим ти на мені наїсишся? Ліпше ходи зі мною, я тобі покажу — на толоці кобила пасеться, то ти її дістань, то будеш мати, що їсти.

Вовк каже:

— Добре, веди.

Прийшли вони на толоку, видять — пасеться кобила, а оброть[1] за нею по землі волочиться.

— Ото добре! — каже заєць.— Слухай, куме, я тобі поможу ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за оброть, а ти тоді надбіжи, я тобі оброть засилю на шию, то вже нам кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лиш добре потягни, соб[2], то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.

— Добре, — каже вовк.

Пішов заєць. Кобила його не боїться. Взяв обротянку за кінець, зав’язав кульку, моргнув вовкові, той прискочив із-за корча, заєць йому заверг[3] сильце на шию, а сам в ноги.

Ей, як кобила звітрила[4] вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як зачне хвицькати! А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила не мила, уже би всього відрікся, та ба, бісова ж обротянка на шиї зав’язана. А кобила як січе ногами, так січе, так, що вовк уже про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та й кричить вовкові:

— Та бо, соб, куме, соб, бери! Чому так не робиш, як я тобі казав?

Як кобила вчула той крик, гадала, що то другий вовк, як пуститься тікати, а вовк на обротянці за нею тягнеться. Що він гепне об камінь або об пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та й ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.

Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Приходить ближче, а то вовк за шию на обротянці зав’язаний — не знати вже чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить, що відтоді вже вовки ніколи зайця в куми не просять.

Примітки

[1] Оброть — вуздечка без вудил для прив’язування коня.

[2] Соб — вигук, яким повертають коней або волів ліворуч.

[3] Заверг — закинув.

[4] Звітрила — зачула.

Аудіозапис української народної казки “Як вовк і заєць покумалися”

Аудіозапис української народної казки “Як вовк і заєць покумалися”