Як Єфрейтор став царем

Були в батька три сини. І пішли служити до війська. Найстарший став капітаном, середущий — лейтенантом, а наймолодший — єфрейтором. Всі три дістають відпустку і збираються їхати з Відня додому.

Але за довгі роки не заслужили в царя ані гроша. Каже середущий брат найстаршому:

— Ти — капітан, то піди до царя й попроси грошей на дорогу. А відтак ми підемо.

Заходить капітан до царя, салітирує і каже, за чим прийшов. Цар питає:

— Ти вірно служив мені, капітане?

— Вірно, царю.

— А виповниш тепер мій наказ?

— Виповню.

— То дай мені звідти і звідти по писку.

Капітан злякався. Як царя бити в пику? І не схотів. Цар тоді наказує дати йому двадцять п’ять буків і вигнати.

Вилітає капітан до братів і за кишені тримається.

— Скільки дав цар? — питає середущий брат.

— Двадцять п’ять.

— Е, то мені тридцять п’ять дасть.

Вбігає до царя, салітирує і каже, чого прийшов. Цар і його питає:

— Ти вірно служив мені, лейтенанте?

— Вірно.

— Виконаєш мій наказ?

— Виконаю.

— То дай мені звідти і звідти по писку.

Він збоявся і не хоче царя бити. Цар кличе слуг, каже всипати йому тридцять п’ять буків і вигнати. Тримається і цей брат за кишені.

— Скільки дав цар? — питає наймолодший.

— Тридцять п’ять.

Але єфрейтор вже довідався від капітана, що їм цар дає, і не біжить до палацу, а йде поважно, як генерал. Салітирує цареві й просить грошей.

— Ти вірно служив мені, єфрейторе?

— А хіба може єфрейтор погано служити?

— А виконаєш мій наказ?

— Виконаю, царю.

— Дай мені звідти і звідти по писку.

Єфрейтор як не розвернеться, як не вліпить цареві з цього і з того боку — цар аж заївся червоною. Каже єфрейторові:

— Ти — хитрун.

Підводить його до вікна, показує палац і говорить:

— Мій батько записав чортові той палац. Тепер хто зайде туди, вже не вертається. Якщо переночуєш там ніч, то віддам за тебе єдину дочку і царську корону.

Подумав єфрейтор, а як побачив вродливу царівну, то вже й думання не було. Йде до царя і каже:

— Піду ночувати, як дасте мені кавалок ковбаси і шнурок, горіхів і камінців, сокиру, два клинці й скрипку.

Цар наказав принести все, що затребував єфрейтор, і той пішов ночувати. Двері самі відкрилися й закрилися — вже він не має права звідти вийти, а до дванадцятої години ще довго чекати. Світить свічку, їсть ковбасу.

Рівно опівночі прилітає найстарший Люципер і питає:

— Що ти тут робиш?

— Їм ковбасу.

— Дай і мені.

Єфрейтор відрізує шматок шнурка і кидає чортові. Той жує-жує, а з’їсти не годен.

— Що, в тебе міцніші зуби, як в мене? — питає Люципер.

— Певне, що так. Якби не міцніші, то не ночував би тут.

Бере єфрейтор жменю горіхів, кидає по одному в рот, розкушує і лушпиння на чорта спльовує. Люципер витріщив очі й слинку ковтає:

— Що ти їси?

— Горіхи.

— Дай мені.

Він виймає з кишені жменю камінців і кидає Люциперові. Чортові зуби тріщать, а камінь ніяк не розкусить.

— Справді ти міцніші зуби маєш!

Єфрейтор з’їв горіхи і бере до рук скрипку.

— Попоїли ми, а тепер заграю тобі нашої, української. Ти ще такої музики не чув.

Як заграв коломийки, то чорт почав ногами перебирати. Каже єфрейторові:

— Справді файна ваша музика. Я тобі дам, що сам схочеш, лише навчи мене грати.

— Нічого не хочу і вчити тебе не буду. Дивися, які в мене пальці рівні, а які твої криві. Колись і в мене такі криві були, але я їх випрямив.

— Скажи, де живе той коваль, що випрямляє пальці. Я піду до нього.

— Я вже сам умію.

— Випрям мої.

— Принеси кавалок липи.

Чорт схопився і через хвилину несе дубову колоду. Подивився єфрейтор, а то дуб, а дуб добре колеться.

— Ні, Люципере, дуб на цю справу не підійде. Принеси липу.

Так він носив з усякого дерева колоди, поки не знайшов липову.

— Йди тепер принеси ланцюги і два стовпи залізні.

За короткий час і це приносить чорт. Єфрейтор забиває стовпи у землю, прив’язує до них ланцюгами колоду липову і каже:

— Ану, спробуй, чи вирвеш.

Люципер довго моцувався, але вирвати не зміг. Цей тоді трохи розколює липу, забиває два клини й каже чортові запхати між них свої руки. Тоді вибиває клин за клином, а чорт кричить всіма голосами:

— Пусти!

— Пущу тебе, проклятий, як віддам контракт, що тобі на цей будинок царів тато підписав.

Чорт кричить, що контракт у кишені, аби брав собі, а його пустив. Бере єфрейтор документ, забиває клин в колоду — чорт вихоплюється звідти й тікає, що й на машині б його не наздогнати.

Вранці цар каже слузі:

— Піди вимети кості з єфрейтора.

Приходить слуга, а хлопець спить собі аж заслинився. Побігли до царя. Жаль було цареві віддавати за єфрейтора єдину дочку, але не міг свого слова скасувати.

Оженився єфрейтор і став царем.

Аудіозапис української народної казки “Як Єфрейтор став царем” (закінчення казки на 5:22 хвилині)