Як Єфрейтор став царем
Були в батька три сини. І пішли служити до війська. Найстарший став капітаном, середущий — лейтенантом, а наймолодший — єфрейтором. Всі три дістають відпустку і збираються їхати з Відня додому.
Але за довгі роки не заслужили в царя ані гроша. Каже середущий брат найстаршому:
— Ти — капітан, то піди до царя й попроси грошей на дорогу. А відтак ми підемо.
Заходить капітан до царя, салітирує і каже, за чим прийшов. Цар питає:
— Ти вірно служив мені, капітане?
— Вірно, царю.
— А виповниш тепер мій наказ?
— Виповню.
— То дай мені звідти і звідти по писку.
Капітан злякався. Як царя бити в пику? І не схотів. Цар тоді наказує дати йому двадцять п’ять буків і вигнати.
Вилітає капітан до братів і за кишені тримається.
— Скільки дав цар? — питає середущий брат.
— Двадцять п’ять.
— Е, то мені тридцять п’ять дасть.
Вбігає до царя, салітирує і каже, чого прийшов. Цар і його питає:
— Ти вірно служив мені, лейтенанте?
— Вірно.
— Виконаєш мій наказ?
— Виконаю.
— То дай мені звідти і звідти по писку.
Він збоявся і не хоче царя бити. Цар кличе слуг, каже всипати йому тридцять п’ять буків і вигнати. Тримається і цей брат за кишені.
— Скільки дав цар? — питає наймолодший.
— Тридцять п’ять.
Але єфрейтор вже довідався від капітана, що їм цар дає, і не біжить до палацу, а йде поважно, як генерал. Салітирує цареві й просить грошей.
— Ти вірно служив мені, єфрейторе?
— А хіба може єфрейтор погано служити?
— А виконаєш мій наказ?
— Виконаю, царю.
— Дай мені звідти і звідти по писку.
Єфрейтор як не розвернеться, як не вліпить цареві з цього і з того боку — цар аж заївся червоною. Каже єфрейторові:
— Ти — хитрун.
Підводить його до вікна, показує палац і говорить:
— Мій батько записав чортові той палац. Тепер хто зайде туди, вже не вертається. Якщо переночуєш там ніч, то віддам за тебе єдину дочку і царську корону.
Подумав єфрейтор, а як побачив вродливу царівну, то вже й думання не було. Йде до царя і каже:
— Піду ночувати, як дасте мені кавалок ковбаси і шнурок, горіхів і камінців, сокиру, два клинці й скрипку.
Цар наказав принести все, що затребував єфрейтор, і той пішов ночувати. Двері самі відкрилися й закрилися — вже він не має права звідти вийти, а до дванадцятої години ще довго чекати. Світить свічку, їсть ковбасу.
Рівно опівночі прилітає найстарший Люципер і питає:
— Що ти тут робиш?
— Їм ковбасу.
— Дай і мені.
Єфрейтор відрізує шматок шнурка і кидає чортові. Той жує-жує, а з’їсти не годен.
— Що, в тебе міцніші зуби, як в мене? — питає Люципер.
— Певне, що так. Якби не міцніші, то не ночував би тут.
Бере єфрейтор жменю горіхів, кидає по одному в рот, розкушує і лушпиння на чорта спльовує. Люципер витріщив очі й слинку ковтає:
— Що ти їси?
— Горіхи.
— Дай мені.
Він виймає з кишені жменю камінців і кидає Люциперові. Чортові зуби тріщать, а камінь ніяк не розкусить.
— Справді ти міцніші зуби маєш!
Єфрейтор з’їв горіхи і бере до рук скрипку.
— Попоїли ми, а тепер заграю тобі нашої, української. Ти ще такої музики не чув.
Як заграв коломийки, то чорт почав ногами перебирати. Каже єфрейторові:
— Справді файна ваша музика. Я тобі дам, що сам схочеш, лише навчи мене грати.
— Нічого не хочу і вчити тебе не буду. Дивися, які в мене пальці рівні, а які твої криві. Колись і в мене такі криві були, але я їх випрямив.
— Скажи, де живе той коваль, що випрямляє пальці. Я піду до нього.
— Я вже сам умію.
— Випрям мої.
— Принеси кавалок липи.
Чорт схопився і через хвилину несе дубову колоду. Подивився єфрейтор, а то дуб, а дуб добре колеться.
— Ні, Люципере, дуб на цю справу не підійде. Принеси липу.
Так він носив з усякого дерева колоди, поки не знайшов липову.
— Йди тепер принеси ланцюги і два стовпи залізні.
За короткий час і це приносить чорт. Єфрейтор забиває стовпи у землю, прив’язує до них ланцюгами колоду липову і каже:
— Ану, спробуй, чи вирвеш.
Люципер довго моцувався, але вирвати не зміг. Цей тоді трохи розколює липу, забиває два клини й каже чортові запхати між них свої руки. Тоді вибиває клин за клином, а чорт кричить всіма голосами:
— Пусти!
— Пущу тебе, проклятий, як віддам контракт, що тобі на цей будинок царів тато підписав.
Чорт кричить, що контракт у кишені, аби брав собі, а його пустив. Бере єфрейтор документ, забиває клин в колоду — чорт вихоплюється звідти й тікає, що й на машині б його не наздогнати.
Вранці цар каже слузі:
— Піди вимети кості з єфрейтора.
Приходить слуга, а хлопець спить собі аж заслинився. Побігли до царя. Жаль було цареві віддавати за єфрейтора єдину дочку, але не міг свого слова скасувати.
Оженився єфрейтор і став царем.
Аудіозапис української народної казки “Як Єфрейтор став царем” (закінчення казки на 5:22 хвилині)
Наші партнери
Вироби ручної роботи для створення затишку у вашому домі
Джерела та збірки:
Текст української народної казки "Як Єфрейтор став царем" входить до таких джерел та збірок:
- Казки гір і підгір'я в записах Степана Пуника. – Київ "Веселка", 1995. – 398 с.