За бідиньку — піченьку

Була собі на світі дівчина. От вона йшла раз по дорозі та й загнала в ніженьку бідиньку[1]. На дорозі її застала ніченька, вона прийшла у першу хату і проситься переночувати; її пустили. Вона і каже тим людям:

– Киньте, добрі люди, мою бідиньку у піченьку.

Ті люди так і зробили, як вона казала. Устає ранком і питає їх:

– Де ж моя, добрі люди, бідинька?

– Ми її кинули у піченьку, як ти казала.

– Дайте ж мені тепер за бідиньку піченьку.

От вона узяла піченьку і пішла по вулиці; іде і співва:

Гуляла на любовеньки,
Та загнала в ніженьку бідиньку,
Та за тую бідиньку узяла піченьку.

Попросилася знову вона ночувати у хату до людей та й каже їм:

– Сховайте мою піченьку.

Уранці устає і говоре:

– Де ж моя, добрі люди, піченька?

Люди і кажуть їй:

– Курочка її звалила та й розбила.

– Дайте ж мені за мою піченьку курочку.

Узяла курочку і пішла, співаючи:

Гуляла на любовеньки,
Та загнала в ніженьку бідиньку,
Та за тую бідиньку узяла піченьку,
А за тую піченьку - курочку.

Застигла її ніч у дорозі, попросилася ночувать до людей і каже:

– Положіть мою курочку до ваших.

Ранком устала й пита:

– Де ж моя, добрі люди, курочка?

– Волик з’їв.

– Оддайте ж мені за курочку волика.

Узяла вона волика, іде і співа:

Гуляла на любовеньки,
Та загнала в ніженьку бідиньку,
Та за тую бідиньку узяла піченьку,
А за тую піченьку - курочку,
А за тую курочку - волика.

Іде знову і проситься на нічліг. Пустили її люди ночувати, вона і говоре їм:

– Поставте мого волика у загороду, де ваші.

Устає вранці і пита свого волика. Люди їй і кажуть:

– Нема твого волика, дівчино, йшли дівки на вечорниці, та одчинили загороду, а волик і пропав.

– Дайте ж тепер за волика дівку Хвеську.

Узяла дівку, посадила у мішок, іде по вулиці і співа:

Гуляла на любовеньки,
Та загнала в ніженьку бідиньку,
Та за тую бідиньку узяла піченьку,
А за тую піченьку - курочку,
А за тую курочку - волика,
А за волика - дівку Хвеську.

Попросилася з мішком ночувати, сама лягла на лаву спати, а мішок поклала під лаву, а дівчата узнали, що там дівка Хвеська, витягнули її відтіля, а за неї посадили туди собаку Сірка. Вранці устає дівчина, пита тих людей:

– Де мій, добрі люди, мішечок?

– Та он він під лавою лежить.

– Спасибі вам, добрі люди, що у вас мій мішечок не пропав, а то де не ночувала, усе моє пропадало.

Подякувала їм, узяла мішечок за плечі і пішла по дорозі і співа:

Гуляла на любовеньки,
Та загнала в ніженьку бідиньку,
Та за тую бідиньку узяла піченьку,
А за тую піченьку - курочку,
А за тую курочку - волика,
А за волика - дівку Хвеську.

Звертається ніби до дівчини, що в мішку, і говорить:

– Співай за мною, дівко Хвесько!

А Сірко з мішка:

– Грр…

– Ач, бісова дочка, особачилась; співай за мною, тобі кажу.

А Сірко знову:

– Грр…

Тоді вона розв’язала мішечок, а відтіля як вискоче Сірко, так ту дівчину і розірвав на куски.

Вам казочка до кінця, нам по рюмці винця, кому рюмку, кому дві, кому нема однії.

Примітки

[1] Тут у значенні “скіпка”.