Золоті яблука
В одній сім’ї було три дочки. Дві повіддавалися на сторону, а наймолодша, Марійка, залишилася при матері й батькові. Вона була найвродливішою з-поміж сестер, та лише щастя не мала. Бо не встигли відгуляти весілля середущій сестрі, як вмерла мати, і батько привів собі другу жінку.
Недовго прожив з нею. Знущалася мачуха над Марійкою, горював батько за першою жінкою і скоро теж відправився на той світ.
Нікого тепер вже Марійка не мала, хіба що корову. Рано-вранці виганяла її на пасовище, найкращої трави носила і свій біль сирітській тварині виливала. А мачуха була така лиха, що й за пса її не мала, знущалася, як лише могла.
Одного разу каже Марійці:
— Ти, неробо, лише мій хліб їси, а робити нічого не хочеш. Поженеш нині корову пасти, то маєш на пасовищі виткати мені з павутини звій білого полотна. Як не витчеш, то не вертайся до хати.
Сіла Марійка на пасовищі й плаче. А корова підійшла і людським голосом питає:
— Чого ти плачеш, Марійко?
— Та як мені не плакати, коли мачуха наказала мені виткати з павутини звій білого полотна, а я не вмію ткати.
— Не плач. Подивися мені краще в ліве вухо та й візьми, що треба.
Пригнала дівчина корову з пасовища, поклала полотно на стіл, а сама лягла спати.
Здивувалася мачуха, де вона таке біленьке полотно дістала. Другого дня каже:
— Не забудь мені, лежибоко, принести нині синього шовку. Як не принесеш, то й ночувати не приходь.
Втекла б Марійка від злої мачухи, але жаль їй корови. Сіла на пасовиську та й гризеться, що тепер робити.
— Чого журишся, Марійко? — питає корова.
— Та як не журитися, коли мачуха наказала принести синього шовку, а де я його візьму?
— Не журися, Марійко — питає корова.
— Та як не журитися, коли мачуха наказала принести звій синього шовку, а де я його візьму?
— Не гризися. Подивися мені в праве вухо і візьми собі, що треба.
Прийшла ввечері мачуха, а шовк на столі. Дивується, як Марійка виконує всі її забаганки. На другий день відправляє дівчину на пасовище з коровою, і каже принести звій червоного оксамиту.
Не знала Марійка, що зла мачуха прийшла вслід за нею аж на пасовище, сидить під кущем і слухає, про що вона з коровою розмовляє.
Пригнала ввечері корову додому, а мачуха каже:
— Завтра будемо твою корову різати, бо вона мало молока дає.
Вибігла Марійка надвір і так заплакала, що аж небо засмутилося. Але бачить – йде незнайомий дідок.
— Чого ти, дівчино, плачеш? — питає.
— Та як мені, бідній сироті, не плакати? Нікого я не маю, лише корову, і ту мачуха хоче зарізати.
— Не плач, сирітко, бо сльози не поможуть. Як заріжуть корову і будуть кості розбирати, візьми кісточку і посади в грядку.
Зробила Марійка, як дід казав. На другий день серед города з кісточки виросла прекрасна яблуня, відразу зацвіла, а на третій — вродила золоті яблука.
Хто чужий надійде, хоче яблуко зірвати, а вона гілля підніме догори і не дається. Лише підійде Марійка, і всі гілки нахиляються, аби вона зірвала золоте яблуко.
Над’їхав вродливий хлопець, а сирота під яблунею. Хотів зірвати золоте яблуко, але яблуня гілля підняла догори, і побачив він під ними Марійку. Так сподобалася йому, що каже:
— Якби ти хотіла, я б оженився з тобою.
Марійці теж дуже сподобався цей хлопець і каже:
— Дай, яблуне, йому яблуко.
Яблуня вкрила їх гіллям, і обоє стали обривати золоті яблука. Як обірвали всі до одного, хлопець взяв її на бричку і повіз до себе додому.
А на другий день побачили на своєму городі яблуню. То вона вночі перейшла вслід за Марійкою. Ще довго там росла і родила золоті яблука. Може, і тепер родить, якщо вони ще живуть.
Аудіозапис української народної казки “Золоті яблука”
Наші партнери
Вироби ручної роботи для створення затишку у вашому домі
Джерела та збірки:
Текст української народної казки "Золоті яблука" входить до таких джерел та збірок:
- Казки гір і підгір'я в записах Степана Пуника. – Київ "Веселка", 1995. – 398 с.