Балади

Опис жанру балади

Балада — як жанр фольклору ввійшла у вітчизняну науку на початку ХІХ ст. Український дослідник слов’янського фольклору Михайло Драгоманов визначив даний жанр так, що словесні твори епічного значення, розповідаючи, здебільшого мають в своєму сюжеті будь-яку смутно-яскравий випадок: отруєння брата, вбивство брата дружини, самої дружини чи чоловіка, і тому подібне [1] — в цьому і є схожість балади до пісні-хроніки, але перша не надає чітких імен та чітких обставин. Існує багато варіантів балад, в яких той самий випадок поміщається у різні географічні й часові координати; по-різному звучать й імена героїв, тому що в баладі, як зазначав В. Г. Бєлінський, “головне не подія, а відчування, яке вона збуджує, думка, на яку вона наводить” [2]. Романтична піднесеність, елементи фантастики, трагічний фінал, моралізаторство — все це вирізняє баладу серед інших пісенних жанрів.

До найдавніших слід віднести балади з міфологічними мотивами: невістка, проклята свекрухою, перетворюється в тополю або калину; зрізана з дерева на сопілку гілка балакає людським голосом; віддана за немилого заміж дочка повертається до рідного дому, ставши зозулею. Балади можуть розробляти ліричну сюжетику, але на відміну від історичних пісень балади ліричніші, в них більше виражені емоційні акценти: полонена татарином мати зустрічається з дочкою, яку вважала загиблою під час давнього набігу татар. Дочка не впізнає матір і радить чоловікові-татаринові убити стару.

В баладах родинно-побутового характеру підкреслюється моральна перевага бідності над панством. В узагальненому образі Бондарівни (балада, очевидно, виникла на ґрунті дійсної події) утверджується людська гідність. Пан не може присилувати дівчину виконати його забаганку, навіть коли погрожує, що вб’є її:

Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою на неволі на цім світі жити!

Велика група балад присвячена темі нерозділеного кохання, що приводить до трагічного фіналу, зведення й загибелі дівчини.

Зазвичай майже кожна балада завершується заробленою карою або пізнім покаянням злочинців чи призвідців лиха, відповідно до народної моралі та етики. Цей жанр має спільні ознаки з казкою, однак є і певні особливості. Наприклад в казці зазвичай всі негаразди та випробування героя компенсуються, у вигляді матеріальних благ або щасливого одруження або і те і інше, а слухач в свою чергу отримує чудову розповідь про перемогу справедливості. Однак в баладі все трохи інакше, вона викликає важчі почуття, заставляючи нас співчувати тяжкій долі тих, хто зазнав мук невинно. Ідея та образ балади є ліричною, емоційною, вона створена з драматичних колізій, які змушують до інтенсивного, завзятого переживання за героїв.

Найбільш давню нотатку пісень жанру балад помітили в рукописній граматиці вченого чеського походження Яна Благослава (“Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?”). Починаючи з ХІХ ст. балади оприлюднюються в багатьох добірках українського фольклору.

Глибоко проаналізував баладну творчість І. Франко (“Студії над українськими народними піснями”, “Жіноча неволя в руських піснях народних” та ін.). Розглядові балади на просторому тлі української народної творчості присвячені праці О. Потебні, Ф. Колесси, К. Квітки.

Примітки

[1] Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Львів, 1899. — Т. І. — С. 67.

[2] В. Белинський. Розподіл поезії на рід та види / / Повна збірка творів — М., 1954. — Т. 5. — С. 51.