Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, (2)
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила. (2)
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати. (2)
Молоду невістку — в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала (2)
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати! (2)
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
— Не питайся, сину, про свою дружину, (2)
Бери топір в руки — рубай тополину. —
Як ударив вперше — вона й похилилась, (2)
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, (2)
На моєму листі спить твоя дитина. —
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? (2)
Не спішіть, дівчата, розпускати коси...

Запис виконання балади “Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси”