Ой давно-давно я у батька була

Ой, давно, давно я у батька була:
Вже й тая стежечка терном заросла.
Заросла стежечка ще й терниною,
Як була я в батька ще дитиною.
А тепер підросла, від батька пішла,
Вже ж моя стежечка терном заросла.
Ой терном заросла, пилом припала,
Червона калина понависала.
Ой візьму я косу, терен викошу,
Червону калину упень висічу.
Червону калину упень висічу,
До свого батенька крильми полечу.
Ой сяду я, впаду в вишневім саду,
На ту черешеньку, що в першім ряду.
Ой як закую, весь сад розів’ю,
Ой як я заплачу, весь лист примочу.
Ой там старий батько по саду ходив,
Мою рідну неньку за ручку водив:
— Ой ти, стара мати, послухай мене,
Що ж то за зозуля так рано кує?
— Ой то не зозуля, не зозулечка,
Ой то наша дочка — лиха долечка.
Вона родилася та й без талану,
Вона віддалася в чужу сторону.
Чужа сторононька від вітру шумить,
Нерідний батенько не б’є, а болить.
Нерідна матінка рано не збудить,
Піде до сусіди та ще й осудить.
— Ой ти, стара ненько, послухай мене,
Як встаєш раненько, то збуди мене.
А ти мене збудиш, я збуджу тебе,
Ніхто межи нами кривди не знайде.