Ой послала мати та сина в дорогу

Ой, послала мати, та сина в дорогу,
Молоду невістку у поле до льону:
— Ой, іди, невістко, у поле до льону;
Не вибереш льону — не вертай додому!

Молода невістка весь день працювала,
Льону не добрала, в полі ночувала.
Льону не добрала, в полі ночувала,
І посеред поля тополею стала.

А син повертає, матінки питає:
— Чому моя мила мене не вітає? —
А матуся каже: — Помолися Богу,
Твоя мила пішла в далеку дорогу.

В далеку дорогу, що кінця не має,
Що звідти людина вже не повертає.
Ой візьми ти, сину, остру сокирину
Та зрубай тополю, що на нашім полю!

Ой вдарив один раз, вона затрусилась,
А вдарив другий раз, вона похилилась.
А вдарив третій раз, вона промовила:
— Ой не рубай мене, бо я твоя мила!

— А бодай же мати на світі не жила,
Що мене з тобою з пари розлучила!
І до кінця світа нехай люди знають
І лихим свекрухам хай не довіряють!

Примітки

Останні два рядки кожного стовпчика повторюються двічі.