Ой уночі із півночі ще кури не піли

Ой уночі із півночі, ще кури не піли,
Ішов Яким до вдовоньки, люди не виділи.
— На добрий день, бідна вдово, на добрий день, серце! —
А вна єму відповіла: — Забий жінку перше!
— Ой як мені, бідна вдово, та й єї забити,
Слюбна жінка, як зозулька, буде ся просити.
— Ти не вважай, Якимоньку, на єї прозьбоньку,
Прибий косу до лавці та й втни головоньку!
Заткай комин, запри двері, аби й загоріла,
Виведи ї в чисте поле, скажи, що вдуріла!
Виведи ю в чисте поле, скажи, що вдуріла!
Виведь єї в чисте поле та в глибокі звори
Заведи ю в темні дебрі, не верне ніколи! —
Слюбна жінка, як зозулька, взялася просити:
— Ти не вважай, Якимоньку, що я молоденька,
Ти вважай, Якимоньку, — дитина маленька.
Ти не вважай, Якимоньку, що я марно гину,
Але вважай, Якимоньку, на малу дитину. —
Заткав комин, запер двері, аби загоріла,
Виніс єї в чисте поле, нібито вдуріла.
Виніс єї в чисте поле, у глибокі скали,
Щоби за ню люди добрі не чули, не знали.
Заніс єї молоденьку, у глибокі звори,
Закопав ю в темні дебрі, — не верне ніколи!
Ой як стала у колисці дитина плакати,
Аж учула сусідонька із чужої хати:
— На добрий день, Якимоньку, а де ж твоя жінка,
Йа що ти ся розплакала в колисці дитинка?
— Моя жінка молоденька пішла у гостину,
Та й забула з собов взяти маленьку дитину! —
Прийшов Яким до вдовоньки та й став ся питати:
— Чи будеш-но, бідна вдово, моїм дітям мати?
— Ой я ж тебе трібовала, що в тебе за нути,
Та чи даш ти своїй жінці на світочку бути.
А коли ж ти й убив жінку, як сосну красненьку, —
Не то би ти мене не вбив, удову бідненьку. —
Ой утікав Якимонько через три оборі,
Аж ся впинив Якимонько в сестриній коморі:
— Добрий вечір, моя сестро, скажу ти новинку:
Повім тобі щиру правду, що я забив жінку.
— Ой іди ж ти, милий брате, з моєї комори,
Щоби люди не мовили, що з моєї намови! —
Закувала зозуленька з ліскового прута,
Закували Якимонька йа в залізні пута.
— Радила-сь ми, бідна вдово, як жінку забити,
Порадь же ми, бідна вдово, як з тих кайдан вийти.
— Ой я, вдова молоденька, люблю жартовати:
Мав-єсь жінку, як зозульку, було шановати.