Ой в містечку Богуславку Каньовського пана

Ой в містечку Богуславку Каньовського пана —
Там гуляла Бондарівна як пишная пава. (2)

Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка  
А меж ними Бондарівна, як сива голубка. (2)

Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (2)

— Ой не годен пан Каньовський, мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський, мене роззувати! (2)

Ой шепнули Бондарівні добрі люди стиха:  
— Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо! (2)

Ой тікала Бондарівна помежи домами,
А за нею два жовніри з голими шаблями. (2)

Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама ж вона хорошая, хорошого зросту. (2)

А на тії Бондарівні червонії стрічки,
Куди вели Бондарівну, там криваві річки. (2)

Ой повели Бондарівну помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (2)

— Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити? (2)

— Краще мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою, з безчесником, на цім світі жити! (2)

Ледве тільки Бондарівна ці слова сказала,
Ой вистрілив пан Каньовський, Бондарівна впала. (2)

— Тепер ідіть до старого, дайте батьку знати,
Нехай іде свою дочь на смерть наряджати! (2)

Ой вдарився старий Бондар в стіну головою:
— Дочка ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою! (2)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки сказав пан Каньовський викопати яму. (2)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (2)

Задзвонили усі дзвони, музики заграли,
А вже тую Бондарівну навіки сховали. (2)