Прийшов Яків до вдівоньки

Прийшов Яків до вдівоньки: — Добрий вечір, серце! —
Вона йому відказала: — Убий жінку перше! (2)

Пішов Яків додомоньку та й став жінку бити,
Його жінка-голубочка почала просити: (2)

— Не бий мене мій Якове, ще ж я молоденька,
Ще й до того, мій Якове, дитина маленька! (2)

А звечора аж до ранку комора бриніла,
А із ранку на світанку мила одубіла. (2)

Лежить мила у коморі, як мертва пташина,
Стоїть Яків біля неї, як білая глина. (2)

Стоїть Яків біля неї, як білая глина,
Плаче його стара мати, умовляє сина: (2)

— Зірвем, сину, у коморі верхнюю стелину
Та сховаєм на горищі чужую дитину. (2)

— Не поможе, моя мати, стелину зривати,
Доведеться усю правду людям розказати. (2)

Доведеться у кайданах в Сибір мандрувати
Та лихую куму мою весь вік проклинати. (2)