Туман поле налягає

Туман поле налягає,
Батько сина зневажає,
Пріч од себе проганяє:
— Да йди, сину, пріч од мене,
Нема добра через тебе —
Неправдива жінка в тебе,
Да не по правді живе в мене!
— Ой я, тату, три сестри маю,
Всіма трьома замишляю:
Що старша іде, коня веде,
А підстарша седло несе,
А найменша осідлала,
Осідлала, хустку дала,
Хустку дала да й заплакала:
— Ой брате наш, ти один у нас,
Ти один у нас, не кидай нас.
Як будеш нас ти кидати,
Буде тебе Бог карати —
Не буде тобі долі давати
Що ні в полі, ані в домі,
Ані в путі, ні в дорозі,
Ані в твоїх літах,
Ані в малих дітях!
— Сестро ж моя, найменшая!
Найменшая, найжалобнішая,
Найжалобніша од усіх!
Ой піди, сестро, до Дунаю,
Да візьми, сестро, піску в жменю,
Да посип, сестро, по каменю,
Як цей пісок да ізійде,
Тобі брата Бог принесе. —
Да нема піску, нема й сходу,
Нема брата із походу,
Да нема піску, нема зміни,
Нема брату переміни.