Туман яром покотився

Туман яром покотився, (2)
Батько з сином посварився.

— Іди, сину, пріч від мене, (2)
Через тебе сварка в мене!

— Прощай, прощай, рідна мати (2)
Через батька йду в солдати!

Возьми, мати, жита в жменю, (2)
Розсип, мати, на каменю.

Ой як теє жито зійде, (2)
Тоді твій син з війська прийде.

Нема жита, нема сходу, (2)
Нема сина із походу.

Нема жита — мошка з’їла, (2)

Нема сина — війна вбила.

— Не стій, коню, надо мною, (2)
Не бий землі під собою.

Біжи, коню, дорогою, (2)
Пусти туман за собою.

Щоб ляшеньки не здибали, (2)
Щоб сідельця не здійняли.

Ой сідельця золотого (2)
З-під козака молодого.

Як прибіжиш під ворота, (2)
Крикни-гукни аж три рази.

Ой там вийде моя мати, (2)
Вона тебе розсідлає.

Вона тебе розсідлає, (2)
За козака попитає:

— Ой коню ж мій вороненький, (2)
А де ж мій син молоденький?

— Стара мати, не журися, (2)
А вже твій син оженився.

А взяв собі паняночку — (2)
В чистім полі могилочку.

На ній сукні дорогії, (2)
Аж по землі зеленіють.