У полі береза, у полі кудрява

У полі береза, у полі кудрява,

А на тій березі зозуля кувала.

Ой то ж не зозуля, – то рідная мати,

Вона виряджала сина у солдати.

– Ой іди, синочку, довго не барися,

Через два годочки додому вернися. –

Минає годочок, минає другенький,

На третій годочок приходить синочок.

Приходить синочок, на поріг ступає,

На поріг ступає, матінки питає:

– Ой чи рада, мамо, чи рада ти мною,

Чи рада ти мною, моєю жоною?

– Ой рада я, сину, рада я тобою,

Та не рада, сину, твоєю жоною. –

Посадила сина за столом в рядочку,
Молоду невістку в сінях у куточку.
Наливала сину солодкого меду,
А молодій невісточці зеленого яду.
А вони теє знали, докупи зливали,
Свої голівоньки докупи схиляли,
Докупи схиляли, разом помирали.
Поховали сина в вишневім садочку,
Молоду невістку в глибокім ярочку.
Посадили сину червону калину,
Молодій невістці колючу шипшину.
Червона калина стала засихати,
Колюча шипшина стала процвітати.
– Ой Боже ж мій, Боже, що я наробила!
Нащо ж своїх діток із світу згубила!?

Запис балади “У полі береза, у полі кудрява” у виконанні ВІА “Кобза”