У полі могила з вітром говорила

У полі могила з вітром говорила:
— Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла,  (2)
Щоб я не чорніла, шоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла, та ще й зеленіла. — (2)
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в полі край дороги трава зеленіє. (2)
Ой у полі річка, — через річку кладка;
Не покидай, козаченьку, рідненького батька! (2)
Бо як батька покинеш, — сам марно загинеш,
Річенькою бистренькою у Дунай заплинеш. (2)
Бодай тая річка риби не плодила:
Вона мого товариша навіки втопила; (2)
Бодай тая річка куширом заросла:
Вона ж мого товариша за Дунай занесла. (2)
Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький. (2)
Ой у полі орел літаючи кряче,
Ходить мати в чистім полі, питаючи плаче: (2)
— Сизий орле, сизий орле, ти скрізь же літаєш:
Чи не бачив мого сина, — де він пробуває? (2)
— В полі, мати, в полі, мати, твій син пробуває,
На зеленій травиченьці коня попасає. (2)

Запис балади “У полі могила з вітром говорила” у виконанні Василя Кирилича

Запис балади “У полі могила з вітром говорила” у виконанні Володимира та Івана Сінельнікових