Гей, мій милий в тузі

А

Гей, мій милий в тузі
Пасе коня в лузі.
Випас трави півдолини,
Випив води пів-Дунаю;
Вивів його на стежечку,
Сам ся склонив на межечку.
Прийшла к ньому його мила,
Взяла його пробудила
Та вломила си квіточку –
Із калини галузочку,
Та вдарила його да й по личку.
«Відай, мила, мене любиш,
Що ти, мила, мене будиш?»
«Як бих тебе не любила,
То бих тебе не будила...
Гей, встань, милий, татари йдуть;
Ти молодий – тебе [возь]муть.
Коня [возь]муть – другий буде,
Тебе [возь]муть – вже не буде».

Б

А в погоду жито жнеться,
Ой а в негоду дрімається,
Пустю коня на долинку,
Ой а сам ляжу на годинку.
Ішли дівки жито жати,
Ой стали його пробуджати.
Стали його пробуджати:
«Ой стань, козаче, годі спати,
Стань, козаче, татари йдуть,
Коня возьмуть, тебе заб'ють.
Возьмуть коня – другий буде,
Возьмуть коня – другий буде,
Тебе, серце, жалко буде!
Бо йдуть турки з татарами,
Бо йдуть турки з татарами,
Беруть коні з кантарами».

В

Чогось спиться-дрімається,
Кінь вороний спіткається.
Пустю коня у долиночку,
Ляжу засну на часиночку.
Не спав козак годиночки,
Прийшла к йому дівчиночка
Та вирвала три травиченьки,
Та вмочила в криниченьку,
В холодную водиченьку,
Та сприснула на личенько.
«Устань, серце козаченьку,
Бо уже орда наступає:
Хоче тебе зарубати,
Коня твого собі взяти;
Візьме коня вороного,–
Тебе уб'є, молодого;
Візьме коня ще й подушечку,
Тебе уб'є, мого душечку;
Візьме коня ще й сіделечко,
Тебе уб'є, моє сердечко;
Візьме коня ще й нагаєчку,
Тебе уб'є, мій коханчику».

Г

«Ой гай, мати, та не гай мене,
В далеку дорогу виряжай мене:
Тепер нічка та темненькая,
В степу дорога та далекая».
Їхав полем, їхав другим,
Став на третє повертати,
Став сон його обнімати.
Прип'яв коня до билиночки,
Схилив головоньку до могилочки.
Прийшла к йому молода дівчинонька
Та вирвала билиночку,
Та вмочила в водиченьку,
Та вдарила по личеньку.
«Встань, козаче, пробудися,
В чисте поле подивися:
Ой уже ж орда наступає,
Хоче вона коня взяти,
Тебе, молодого, зарубати;
Після коня та кінь буде,
Тебе, молодого, повік не буде».
«Мабуть, мене вірно любиш,
Що до коня рано будиш?»
«Якби тебе не любила,
То я б тебе не будила».

Д

Ой піду я понад лугом,
Шукаючи свого друга;
Аж мій милий при ялині
Пасе коня надолині.
Виїв трави на півмилі,
Випив води пів-Дунаю.
А мій милий спочиває,
А я стану, подумаю,
Що, бідная, чинить маю.
Ой піду я до садочку
Да виломлю терниночку,
Да поведу по видочку:
«Ой встань, милий, татари йдуть,
Татари йдуть, тебе возьмуть».
«Десь ти мене вірно любиш,
Що ти мене тута будиш».
«Коли б тебе не любила,
То б я тебе не будила;
Кожда вдова слізки ронить;
А нас нехай бог боронить».


export const _frontmatter = {"slug":"hei-mii-mylyi-v-tuzi","title":"Гей, мій милий в тузі","author":"Український фольклор","tags":["боротьба проти феодально-кріпосницького гніту та іноземного поневолення в XV-першій половині XVII ст.","турецько-татарські напади та боротьба проти них"],"similar":["oi-tuzhu-ya-tuzhu","da-vary-maty-vecheriaty","oi-kazhut-shcho-nash-pan-lykhyi","ne-zhal-meni-na-sotnyka","honiat-mamko-na-storozhu","yak-poslav-mene-pan-v-velyku-dorohu"],"category":"istorychni-pisni","books":["Видавництво академії наук української РСР, Україська народна творчість, \"Історичні пісні\" – Київ, 1961."]}