Гей, на біду, на горе

А

Гей, на біду, на горе
Козак уродився,–
В чистім полі, край дороги,
Ляшкам знадобився.
У недільку рано
Та й славонька стала:
Взяли ляшки сіромаху
Да й забили в кайдани.
Ой на руки кайдани,
А на ноги диби,–
Хотять ляшки сіромаху
До світа згубити.
Ой на руки кайдани,
На ноги скрипиці
Та й вкинули сіромаху
В темную темницю.
Ой приїжджає жовнір,
Став його питати:
Чи є в тебе, козаченьку,
Отець, рідна мати?»
«Ой є в мене родина –
Уся Україна,
Та доведеться сіромасі
Без помочі згинуть.
Ой Великий Луг – батько,
А Січ – моя мати;
Доведеться сіромасі
У неволі погибати,
Гей, ви мені не пани,
А я вам не хлопець –
Догадайтесь, вражі сини,
Що я запорожець!»
Та збиралися люди
Й молоді молодиці:
«Визволь, боже, сіромаху –
З темної темниці!»
Прилинула Галя
З темними бровами,
Обійняла козаченька
Та й попілувала.
Прилинула друга –
Ця вже не такая,
Ця обняла козаченька
Та й плакати стала.
«Ой їв же я сласно,
Ходив я прекрасно,–
Доведеться мені, молодому,
Погибнуть напрасно.
Ой їв же я сласно
Та ще їсти буду,
Таки ляшкам, синам вражим,
Поки жив – не забуду!»

Б

Чи на біду, чи на горе сірома вродився,
Що в чистім полі край дороги ляхам сподобився,
«Чи ви пани, чи ви ляхи, а ми запорожці,
Пам'ятайте, вражі сини, що ми вам не хлопці».
У суботу ізвечора з ляхами зазнався,
А в неділю до схід сонця в неволю попався.
У неділю до схід сонця в усі дзвони дзвонять,
Та вже ж мою сіромаху у кайданах водять.
Що на руках кайдани, на ногах скрипиці,
За ним ішло дві дівчини, а три молодиці:
«Визволь, брате, сіромаху з темної темниці».