Гей, та то ж не грім в степу гуркотає,
А то ж Сірко, кошовий отаман,
До громади своєї в Січі гукає:
"Дітки ж мої, січові козаченьки,
Гей, ви сідлайте ж коні вороненькі
Та й до хана ми поїдемо в гості,
Аж до його ясноханської мосці,
Там наробимо ми великого дива,
Там наварим кривавого пива!"
То ж не густий туман поле покриває, –
То Сірко із Січі з військом виступає.
Гей, ми ж думали – орли злітаються,
Аж то військо Сірка виряджається.
Гей, ми ж думали – то місяць зійшов,
Аж то батько Сірко та з військом пішов.
Гей, ми ж думали, що то сокіл літає,
Аж то батько Сірко кониченьком грає.
Як набігли на татарську засаду,
Крикнув Сірко на козацьку громаду:
"Гей, молодці, добре бийте, рубайте,
Татарву геть на боки розкидайте!"
Пішли ж козаки між ордою шататься,
Почала орда, як снопи, валяться.
Ми ж думали, що дуб вгору в’ється,
Аж то козак Сірко та з ордою б’ється.
Як верба навесні розвивається,
Гей, так Сірко назад повертається.
Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних,
Встань ти, подивись на внуків поганих!
