Гонять, мамко, на сторожу

А

«Гонять, мамко, на сторожу,
Під Чорний Ліс, на могилу,
Видит мі ся, моя мамко,
Що, відав, я там загину!»
«Відпирайся, мій синоньку,
Що тя болить головонька».
«Гонять, мамко, на сторожу,
Під Чорний Ліс, на могилу,
Видит мі ся, моя мамко,
Що либонь я там загину!»
«Відпирайся, мій синоньку,
Що коника та й не маєш».
Коня дали, осідлали,
На сторожу виправили...
Їду милю, їду другу,
їду нічку, одну, другу –
Мій коничок ослабає,
Сон головку похиляє.
Я прихилив кониченька
До дубонька зеленого,
Сам приклонив голов[онь]ку
На маленьку годиноньку.
Ой я заснув, моя мамко,
Ой прибігли татароньки,
Аркан втяли, коня взяли,
Дівці-бранці даровали.
Ой устаю ранесенько,
Нема ж мого ворон коня!
Ой вийду я на могилу,
Подивлюся у долину:
Їдуть ляхи на три шляхи,
А козаки на чотири,
Щоб їм коні припочили,
А татари на все поле;
Межи ними дівка-бранка
Сидить собі на конику,
На вдовинім бо й синонька,
Русу косу розчесує,
Дрібне листя пописує,
Та й у воду пометує:
«Плинь же, плинь же, дрібне листя,
До моєго тата в гості,
Нехай тато не сумує,
Най ми посаг не готує,
Ой вже ж бо я посаг мала
Під явором зелененьким,
Та й з турчином молоденьким,
Із турчином, арабином,
Та й з нещирим татарином».

Б

«Гонять, мамко, на сторожу,
Під Чорний Ліс, на могилу,
Видить ми ся, моя мамко,
Що либонь я там загину».
«Відпирайся, мій синоньку,
Що тя болить головонька».
«Гонять, мамко, на сторожу
Під Чорний Ліс, на могилу,
Видить ми ся, моя мамко,
Що либонь я там загину».
«Відпирайся, мій синоньку,
Що коника та не маєш».
Дали коня, дали зброю.
«Ставай, синку, до побою».
Коня дали, осідлали,
На сторожу відправляли...
Їду милю, їду другу,
Їду ночку одну, другу.
Мій коничок ослабає,
Сон головку похиляє.
Я присілив кониченька
До дубонька зеленого,
Сам преклонив головоньку
На маленьку годиноньку.
Ой я заснув, моя мамко,
Ой прибігли татароньки,
Аркан взяли, коня взяли,
Дівці-бранці даровали.
Ой встаю я ранесенько,
Нема ж мого ворон коня.
Ой вийду я на могилу,
Подивлюся у долину:
Їдуть ляхи на три шляхи,
А козаки * на чотири,
Щоб їм коні припочили.
А козаки на все поле,
Межи ними дівка-бранка,
Дівка-бранка Маріянка.
Їде собі на конику,
На вдовинім бо й синонька.
Русу косу розчесала,
Дрібні листи написала
Та й на воду пометала:
«Плинь же, плинь же, дрібне листя,
До мойого тата в гості,
Нехай тато не сумує,
Най ми посаг [не] готує,
Ой бо вже я їду полем,
Та все лісом зелененьким,
Та з турчином молоденьким.
Чи з турчином, арабином,
Чи з невірним татарином».
Ой вийду я на могилу,
Подивлюся на долину:
Долом, долом, долинами
Їдуть турки з татарами,
Межи ними віз кований,
А в тім возі Михай лежить,
Порубаний, постреляний.
Капле кровця у кирницю,
З кирниченьки річка тече,
Над річкою ворон кряче,
Михаєва мати плаче.
«Не плач, мати, не журися,
Не дуже ['го] порубано,
Не дуже ['го] постреляно:
Голівонька начетверо,
А серденько нашестеро,
А ножечки навосьмеро».

• В оригіналі тут у дужках стоїть також «татари» – Ред.