Наварили ляхи пива, та не зшумували

А

Наварили ляхи пива, та не зшумували,
Гей, мали військо запорізьке, та не шанували.
Великий світ Україна, та нігде прожити:
Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.
Що маленьких витоптала, старих порубала,
Гей, молодую челядоньку у полон забрала.
Ой служив я пану хану та ще й бусурману,
Гей, а тепер ще послужу я восточному царю.
Восточний цар, милостивий, не діймає віри,
Гей, засилає Галичина, щоб не було зміни.
Біжи, біжи, Галичине, лядською стороною,
Гей, а я піду із Москвою слідком за тобою.
Становися, Галичине, все по крутих горах,
Гей, а я стану із Москвою по широких дворах.
Шле пан мене до Дунаю, а я и сам не знаю,
Гей козак ляха зустрічає – шапки не здіймає.
Кинувсь ляшок до канчука, а козак до дрюка:
«Гей, оттепер же, вражий ляше, з душею розлука!»
«Пусти мене, козаченьку, не буду займати,
Гей, де загляжу, що ти ідеш,– буду обминати!»
«Годі тобі, вражий ляше, з канчуком носиться,
Коли піймавсь мені в руки,– нічого проситься».

Б

Наварили ляхи пива, та не зшумували,
Мали вони собі військо, та не шанували.
А велика наша Вкраїна, та ніде прожити:
Витоптала орда кіньми маленькій діти.
Витоптала малі діти, а старих порубала,
Молодую челядоньку у полон забрала,
Ми служили пану-хану, тому бусурману,
А тепер ще послужим восточному царю.
Що восточний цар, милостивий, не доймає віри,
Посилає Галичина, щоб не було зміни.
«Та бери ж ти, Галичино, ляською стороною,
А я піду із Москвою слідом за тобою.
Ти становись, Галичино, все на крутих горах,
А я стану із Москвою по вельможних панах».
Шле мене пан до Дунаю, а я й сам не знаю;
Козак ляха зострічає, шапки не здіймає.
Кинувсь лях до канчука, а козак до дрюка:
«А тепер же, вражий ляше, з тобою розлука!»

В

Зажурилась Україна, що нігде ся діти:
Витоптала орда кіньми усі малі діти.
Малих потоптала, старих порубала,
А середнії забрала, у полон погнала.
Ой служив я тому пану, пану-бусурману,
А тепер служити стану восточному царю.
Ходить ляшок по риночку, шабельку виймає,
Козак його не боїться, шапки не знімає.
Ось ляшок до шабельки, а козак до дрюка:
«Тепер тобі, вражий сину, з душею розлука!»

Г

Зажурилась Україна, що нігде ся діти:
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Малих потоптала, старих порубала,
А молодих, середульших, у полон забрала.
Ой служив же я, служив пану-католику,
А тепер йому служити не стану довіку!
Ой служив же я, служив пану-бусурману,
А тепер служити стану восточному царю!
Ходить ляшок по риночку, шабельку стискає,
Козак ляха не боїться – шапки не знімає.
Ось ляшок до канчука, а козак до дрюка:
«Оттут тобі, сучий сину, з душею розлука!»

Д

Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Ой малії витоптала, старії побила,
Молодую челядоньку у полон забрала.
Ой послужили ми пану-хану, пану-бусурману,
А тепера досталися восточному царю.
Восточний цар на Україні не діймає віри,
Засилає Голицина, щоб не було зміни.
«Іди, іди, Голицине, Польською грядою,
А я піду на Україну слідом за тобою.
Становися, Голицине, по вельможних панах,
А я стану із Москвою на широких дворах».
Ходить ляшок по риночку, шабельку стискає,
Молоденький козаченько шапки не знімає.
Кинувсь ляшок до шабельки, а козак до дрюка,
От то тепер, вражі ляхи, з душами розлука!

Е

Зажурилась Україна,
Що ніде прожити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
Малі діти витоптала,
Старих порубала,
Молодую челядоньку
У полон:забрала.
Ой служив же я сьому пану,
Пану-басурмену;
Тепер піду, служить буду
Восточному царю.
Восточний цар добре знає,
Віри не доймає:
Не засила [1] Галесина,
Щоб не було зміни.
«Ой підй ж ти, Галесино,
Понад Бог-рікою,
А я піду із ордою [2]
Услід за тобою».
Та йде козак дорогою,
А лях же другою;
Козак ляха не боїться,
З шляху не звертає.
Ой він з шляху не звертає,
Шапки не скидає.
Ой як кинувсь лях до лука,
А козак до дрюка:
«Бережися, вражий ляше,–
З душею розлука!»

Є

По тім боці вогонь горить – жарка нехвороща,
По сім боці козак біжить, скільки його мочі.
По тім боці вогонь горить – нікому тушити,
По цім боці орда 6іжить – нікому спинити.
Зажурилась Україна – ні з чого прожити:
Витоптала орда кіньми маленьки діти,
Що меншії витоптала, а більші забрала,
Що малії витоптала, а більші забрала,
Назад руки постягала, у полон погнала.
Звоювали, збунтували сім рік ще й чотири.
Звоювали, збунтували, як самі схотіли.
Іди, іди, Галичино, ляховою дорогою,
А я піду із Москвою услід за тобою.
Ставай, ставай, Галичино, по широких дворах,
А я стану із Москвою по вельможних панах.
Ходить турчин по риночку, шабельку здвигає,
Козак його не боїться й шапки не скидає.
Турчин до шабельки, а козак до дрюка:
«Тепер тобі, вражий турчин, з душею розлука!»

Ж

Ой по той бочок огонь горить –
Жарка нехвороща,
По цей бочок козак біга,
Скільки його мочі.
По той бочок огонь горить –
Нікому тушити,
По цей бочок орда суне –
Нікому спинити!
Ой зажурилась Україна –
Нігде їй прожити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
А старих порубала,
Молодую челядиньку
У полон забрала.
«Іди, іди, Галиченко,
Лях, ляхецькой дорогой,
А я піду із Москвою
Услід за тобою.
Ставай, Галиченко,
По широких дворах,
А я стану із Москвою
По вельможних панах».

З

По тім боці огні горять - нікому тушити,
По цім боці орда суне – нікому спинити.
Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Малих дітей витоптала, старих вирубала,
Молодую челядоньку у полон забрала.
Служили ми пану-хану, хану-бусурману,
А тепер ще послужимо восточному царю.
Восточний цар, милостивий, не діймає віри,
Засилає Галичина, щоб не було зміни.
«Іди, іди, Галичине, тією стороною,
А я піду із Москвою услід за тобою;
Ставай, ставай, Галичине, по багатих дворах,
А я піду із Москвою по вельможних панах».
Іде ляшок улицею, шабельку стискає,
Навстріч його козак іде, шапки не здіймає.
Кинувсь ляшок до канчука, а козак до дрюка,
Із-за цього лиха-шпунти схватилися бунти.
Ой билися, рубалися сім год ще й чотири,
Ізгубили Україну, як самі схотіли.

И

«Запорожці-небожата,– пшениця не жата,
Ой підіте, оглядіте, пшеницю зажніте».
«Ой хоч підем оглядати – не будемо жати!»
Хвалилися запорожці Полтави достати.
Ще Полтави не достали, а вже швед іздався;
На бідную головоньку кошовий зостався.
Ой умерла в кошового старенькая мати,
Ой нікому кошовому порадоньки дати.
Восточний цар на Вкраїні не діймає віри,
Посилає Голицина, щоб не було зміни.
«Ой іди ж ти, Голицину, іди ж ти горою,
А я піду з москалями услід за тобою».

І

Зажурилась Україна,
Що нема де жити:
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
Маленькії витоптала,
Більшії забрала,
Назад руки постягала,–
Під хана погнала!
Зграбувала, зруйнувала
Прегарнії села,
Стриб на коня,– полинула,
Злиха аж весела!
Таки ж орда Україну
Не раз турбувала,
Докіль славні отамани
Пораду не дали:
От як добре ця татарва
Та нам догодила!
За прихилля наше щире
Та й нас заглумила!
Ой не хочем ми раятись
Хану-бусурману!
Нумо, дітки, враїмося
Восточному царю!
Восточний цар, восточний цар
Не діймає віри,
Розсилає галасчину,
Не тручались [є]гери!
Тоді годі вже триклятій
Орді набігати;
Тоді годі наші села,
Як сперш, руйнувати!
Тоді рідна Україна
Вже ж не зажуриться,
Буде тільки так, по волі,
З ляшками чубиться!
Порадились та й враїлись,
Що ж бо сталось з того?
. . . . . . . . . . . . *
Та й більше нічого!

Ї

Зажурилась Україна, що нігде прожити,
Витоптала (...) **
Молодую челядоньку у полон зайняла.
Як зайняла, та й погнала аж під пана хана.
Служив же я (...) ***
Іде ляшок вулицею – шаблею блистає,
Стоїть козак, не боїться, шапки не здіймає.
Кинувсь ляшок до канчука, а козак до дрюка:
«Оттепер же, вражий ляше, з тобою розлука!»
Ішла шляхта на три трахта, Москва – на чотири,
Наші славні запорожці усі степи вкрили.
Москалики-сударики дорожки питали:
«Куда сяя, куда тая дороженька пала?»
Вона пала, пролягала в містечко Краково.
От Кракова до Ялова шалених три милі,
Пішли наші козаченьки по сто ще й чотири.
Під горою, під крутою, лежить Понятовський,
К нему пани приходили, речі говорили:
«Годі, пане Понятовський, з Москвою воювати,
Бо Москви ти не звоюєш, а Польщу ізгубиш».
Розселилось руське військо по всій нашій Польщі:
Єсть у Вільні, єсть у Гродні, єсть і в Білій Стайні.
А в городі, у Аршаві, пост-караул зняли,
Під містечком під Краковим кватири зайняли.

Примітки

[1] Замість: та засила. [2] Замість: із Москвою… . * В оригіналі тут пропуск. – Ред. (…) (…) * У збірнику Новицького, за яким подається пісня, тут пропуск широковідомих рядків. – Ред.