Не жур мене, стара нене

А

Не жур мене, стара нене,
Бо я журбу і сам знаю;
До Дунаю приїжджаю,
З кониченька не вставаю,
В піхву шаблю не ховаю,
Все з Дунаєм розмовляю:
«Чом ти, Дунай, став так смутен,
Став так смутен, каламутен?
Що, Дунаю, тебе збило:
Чи галочки чорнокрилі.
Чи коники воронії,
Чи козаки молодії?»
Ой чом коні гетьманськії
Не п'ють води дунайської?
Ой не п'ють, не спочивають,
Все на той бік поглядають,
Де козаки кіньми грають,
Шабельками повертають.

Б

Хто не пив води да дунайської,
Той не їв каші козацької!
Гомін, гомін по дуброві,
Туман поле покриває,
Мати сина научає.
«Да не жур мене, моя да стара нене,
Бо я журбу і сам знаю,
Шлеть мене гетьман до Дунаю,
Да я Дунаю я сам не знаю
Да до Дунаю приїжджаю,
З кониченька не вставаю,
В п[і]хву шаблю не ховаю,
Все з Дунаєм розмовляю:
Ой чом же ти, Дунай, так став смутен,
[Став так смутен,] каламутен?
Ой що ж, Дунай, тебе збило:
А чи воронії галочки,
Чи воронії да кониченьки,
Чи молодії козаченьки»!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Да ведуть коні да гетьманськії,
Да не п'ють води дунайської,
Да не п'ють води, не почивають,
Все на той бік да поглядають,
Де козаченьки коньми грають,
А шабельками повертають.

В

Не жур мене, моя мати,
Бо я журбу і сам знаю,
Три дні з коня не вставаю,
З стремен ніжок не виймаю.
Під кручею, під скелею,
Сидить турок з туркенею,
Та все ж теє сукно крає.
Кому ж теє сукно придостанеться:
Чи сотничку, чи полковничку,
А чи тому козакові,
Що шабелька при бокові.

Примітки

Тут і далі крапки означають пропуски в тих джерелах, за якими подаються тексти.