Ой, Боже наш милостивий, помилуй нас з неба

(Пісня про зруйнування Січі)

Ой, Боже наш милостивий, помилуй нас з неба,
Зруйнували Запоріжжя, — колись буде треба.
Ой, з-за Низу, з-за лиману вітер повіває,
Уже ж москаль Запоріжжя кругом облягає.
Ой, облягши кругом Січі, покопали шанці,
Заплакали запорожці в неділеньку вранці.
Московськії генерали церкви руйновали,
Запорожці в чистім полі, як орли, літали.
Ботурлинський козарлюга по Січі гуляє,
Та все пана кошового вірненько благає:
— Позволь, батьку, пан кошовий, нам  на башти стати,
Найстаршому генералу з плеч голову зняти.
Москаль стане з  палашами, а  ми з кулаками,
Нехай слава не поляже проміж козаками!
— Не позволю, милі братці, вам на башти стати.
Бо єдна кров християнська, — гріх нам проливати! —
Ой, пише, пише пан кошовий листи до цариці:
— Віддай, мати, сюю землю, по прежні гряниці.
— Ой, нащо б я, запорожці, сю Січ руйновала,
А щоб же я сюю землю назад оддавала.
— Великий світ, ти, царице, що ж ти наробила,
Щo степ добрий, край веселий та й занапастила?
Ой, вражі сини, запорожці, недобре робили,
Щo в неділю до схід сонця горілочку пили...
— Ой, казав я, хлопці, удалі молодці, не шалійте
Та, до церкви йдучи, люльок не куріте,
В неділеньку до схід сонця горілки не пийте...
Ой, ви ж, хлопці, не слухали й неділі не чтили,
До церкви йшли — пустовали та люльки курили,
В неділеньку до схід сонця горілочку пили...
Ой, летіла бомба московськая, серед Січі впала;
Хоч пропало Запоріжжя — не пропаде слава!