Ой була Польща, була Польща, та стала Вкраїна

Ой була Польща, була Польща, та стала Вкраїна,
Не одбуде син за батька, а батько за сина,
Ой жили люди, жили люди та жили з бідочкою,
Та їде мати на панщину разом із дочкою.
Приїхали ми до лану,– помилуй нас, Боже,
І ти, свята неділенько, велика госпоже!
Підійшли ми та під постать та стали обідать,
Оглянемось позад себе – пан Поханський їде.
Ой став же він людей лаять, отаманів бити:
«Ой чого ж ви до сі пори снопів не носили?»
«Ой того ж ми не носили, що росяна нива,
Побила б нас та через вас лихая година».
В неділеньку пораненько та всі дзвони дзвонять,
Десятники з отаманом на панщину гонять.
А виходе пан-владика та все нарікає:
«Чого ж тебе, громадонько, до церкви немає?»
«Ой та як же, пан-владико, до церкви ходити,
А що гонять у підворок снопів молотити:
Озимини півтори копи, пшениці – по копі,
Треба добре увиваться хоть якому хлопі.
Змолотити, перевіять і в інбар зносити,
Ще й зарані повечерять й на сторожу вийти».
Ой ходімо, пане-брате,– жид усипе кварту,
Вип'єм з жалю по стакану та підем на варту...
Добрі пани, добрі пани, добре й наробили,
Де були степи, діброви – то все поділили.
Ой де були степи добрі – там отари ходять,
А де гори та долини – там хліба не родять.
Добрі пани, добрі пани, добрі й до роботи,
Як виженуть в понеділок – робим до суботи.
Добрі пани, добрі пани, добре вони й діють,
Що весь тиждень у подвірку, а в неділю – віють,
Ой [со]дома, пане-брате, [со]дома, [со]дома,
Нема сіна ні копиці ні в полі, ні дома.
Ой [со]дома, пане-брате, [со]дома, [со]дома,
Нема хліба ні снопа ні в полі, ні дома...
Ой косив я, пане-брате, понеділок й вівторок,
Та здалося, пане-брате, що косив днів сорок.
Ой косив я, пане-брате, та сіно зелене,
А прислав пан плавневого – забрали й без мене...