Ой чужино, чужино

Ой чужино, чужино,
Чом у тобі так студено?
Та ні вітрів, ні морозів –
Повні очі мої сльозів.
В інших краях сонце гріє,
У чужині – вітер віє,
Вітер віє, трава шумить,
На тій траві жовнір лежить
На купину головою,
Прикрив личко муравою.
Над ним коник зажурився,
По коліна в землю врився.
«Не стій, коню, надо мною,
Бо я виджу щирість твою.
Їди, коню, додомочку,
Повіж мамці новиночку,
Лиш не кажи, що вбит лежить,
Але кажи, що ся женить.
Бере собі в царя дочку –
В чистім полі могилочку.
Як прийдеш а край села,
Заржи, заржи а весело.
А як прийдеш пред ворота,
Заржи, заржи, як сирота.
Вийде мати стара з хати,
Зачне ж тебе питати:
«Чи ти мого сина скинув,
Чи він на войні загинув?»
«Не я твого сина скинув,
Але він на войні згинув.
Возьми, мати, піску жменю,
Посій його на каменю,
Як той тобі пісок зійде,
Тоді син твій з войни прийде».