Ой Мазепо, ой Мазепо, хоць ти і гетьмане

А

Ой Мазепо, ой Мазепо, хоць ти і гетьмане,
Але ж [бо] ти, мій Мазепо, ізрадливий пане.
Ти, Мазепо, ізрадливий, з шведом ся складаєш,
Ти на царя восточного руку підіймаєш.
Підняв же ти орду на нас, наробив тривоги,
Ой будеш ти отвічати на тім світі Богу.
Як той Іскра з Кочубеєм твою зраду знали
Та об тої, об ізраді, царю знати дали.
Цар, учувши об ізраді, не хтів віри дати,
Здумав Іскру з Кочубеєм к Мазепі послати.
Як убачив їх Мазепа, кріпко звеселився,
Кочубей же із Іскрою слізьми залилися.
Хоць всі пани сенатори, усі бенкет мали,
Кочубея ж із Іскрою усі забували.
Тільки знав їх щиру правду Апостол Данило,
Що їм стати за Вкраїну було дуже мило.
Ой в Києві на Подолі порубані груші,–
Погубив же пес Мазепа невиннії душі.
Ой вигорів весь Батурин, зосталася хата,–
Та вже ж твоя, псе Мазепо, і душа проклята.
Був у тебе, псе Мазепо, один хлопець німець,
Пішло твоє, псе Мазепо, усе добро нівець.
Бог помстив за того Іскру і за Кочубея,
Покарав же тебе хутко, бісова злодія.

Б

Мазепо гетьмане, ізрадливий пане!
Злеє починаєш, з шведом накладаєш
І на царя восточного руки підіймаєш.
Підняв єси орду, ізробив тривогу!
А при тій ізміні був Кочубей да Іскра:
Пішли ж вони з-під Полтави да до царя знишка.
А цар віри не діняв, до Мазепи одіслав:
Скоро ж їх Мазепа взрів – барзо звеселився,
А Кочубей із Іскрою сльозами облився.
Усі пани сенатори, усі бенкет мали,
Кочубея ж із Іскрою барзо забували.
Тільки ти їх не забув, миргородський пане,
Що Кочубей із Іскрою за Вкраїну стали!
У Києві на Подолі порубані груші,–
Погубив же пес Мазепа невиннії душі!
Ой вигорів весь Батурин, зісталася хата,–
Да вже ж твоя, псе Мазепо, і душа проклята!
Був у тебе, псе Мазепо, один хлопець німець,
Пішло ж твоє, псСе Мазепо, усе добро нівець!