Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче

А

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
Затобою, Морозенком, Україна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо...
Заплакала Морозиха, їдучи на місто.
«Годі, годі, Морозихо, по сині тужити;
Ходім з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Чогось мені, милі браття, мед-вино не п'ється:
Ой десь то мій Морозенко да вже з турком б'ється!»
От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку свому коню на гривоньку:
«Бідна ж моя головонька, це чужая сторононька!»
А в нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кровавая річка.
За річкою, за лиманом покопані шанці...
Взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стольці,
Зняли, зняли з Морозенка з черешів червонці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Вони ж його ані били, ні в чверті рубами,
Тільки з його, молодого живцем серце взяли.

Б

Ой Морозе та Морозенку,
Оq ти славний козаче,
Гей, гей, за тобою, та Морозенку,
Уся Україна плаче.

Не так тая та Україна,
А як теє горде військо.
Гей, гей, заплакала та Морозиха,
Йдучи рано на місто.

«Не плач, не плач, та Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Гей, гей, ходім з нами, з нами, козаками,
Да меду-вина напийся!»

«Чомусь мені, да миле браття,
Да і мед-вино не п'ється:
Гей, гей, ох, і десь же мій син Морозенко
Да із турчином б'ється».

В

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як теє горде військо,
Ой заплакала Морозиха,
Ідучи на місто.
«Не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ой ходімо з нами, з нами, козаками,
Та меду-вина напийся».
«Ой щось мені, та милі браття,
Та мед-вино не п'ється,
Ой десь син мій та Морозенко
Та із турчином б'ється».
Із-за гори, з-за крутої
Гордо військо виступає,
Ой попереду Морозенко
Сивим коником виграває.
Ой і став Морозенко
Та й у полі гуляти,
Ой і стали ж тоді та Морозенка
Ляхи й турки обступати.
Морозенко та козаченько,
Як мак, розпускався,
Ой Морозенко та козаченько
В неволю попався.
Ой повели та Морозенка
На Савур-могилу:
«Ой подивися, Морозенку,
На свою Україну».
Вони ж його не били
І не в чверті рубали,
Ой тільки з його, з його, молодого,
Та живцем серце взяли.
Прощай, прощай ти, Морозенку,
Ти славний козаче,
Ой за тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Ой вийняли серденько
Та й вкинули у воду:
«Тепер дивись, Морозенку,
На свою ти вроду».
Ой винесли Морозенка
На Савур-могилу:
«Тепер дивись ти, Морозенку,
На свою та Україну».

Г

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся країна плаче,
Ой не тілько вся країна,
Як Шайгород місто,
Ой забито козаченька,
Ой там в полю чистом.

Д

Ой Морозе, Морозенку,
Та славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як старая мати,
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати,
«Не плач, не плач, Морозихо,
Не плач, не журися,
Ходім з нами, козаками,
Меду-вина пити».
«Чогось мені, козаченьки,
Мед-вино не п'ється,
А десь мій син Морозенко
З татарвою б'ється».
Із-за гори, із-за кручі
Мале військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Схилив він свою голівоньку.
Сивому коню на гриву,
Розпустив він чорні кудрі
Коню до копита.
То ж не грім в степу грохоче,
То не хмара поле криє,–
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились зранку козаченьки
До ночі глухої,
Полягло козаків чимало,
А татарів втроє,
Ні один козак не здався
Живим у неволю,
Ні один козак не вернувся
Із бою додому.
Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята,
Замучила удалого
Татарва проклята.
Вони його не різали
Й на часті не рвали,–
Вони з його, молодого,
Живцем серце видирали.
Поставили Морозенка
На Савур-могилу:
«Дивись тепер, Морозенку,
На свою Вкраїну».

Е

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Уся Україна плаче.

Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче,
То не хмара світ закрила,–
То татар велика сила
Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки
До ночі глухої,–
Полягло наших чимало,
А татар утроє,

Не вернувся Морозенко,
Голова завзята,
Замучили молодого
Татари прокляті.

Вони його не стріляли
І на часті не рубали,
Тільки з його, молодого,
Живцем серце відірвали,

Поставили Морозенка
На Савур-могилу:
«Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну!»

Вся ти єси, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем та сльозами
Та кров'ю полита!

І поки над білим світом
Світить сонце буде,–
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.

Є

Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Ой не так же Україна,
Як рідная мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.
«Ой не плач же, стара Морозихо!
Не плач, не журися,
Піди з нами, козаками,
Меду-пива напийся».
«Чогось мені, козаченьки,
Мед-пиво не п'ється,
Десь мій син Морозенко
З татарами б'ється».
Із-за гори, із-за кручі
Вдале військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
Та схилив же головоньку
Сиву коню на гриву,
Та розпустив чорні кудрі
Сиву коню до копиту.
То ж не грім у степу грохоче,
То ж не хмара світ закрила,–
То ж татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились зранку козаченьки
До ночі глухої,
Козаків лягло чимало,
А татар утроє.
Ні один козак не здався
Живим у неволю,
Полягли усі, не вернувся
Ні один додому.
Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята...
Життя старе України
Як не було, минувало,
Тільки думки на споминки
Та пісні зостались.
І живучі, і могучі
Другі пісні України,
І вразливі, і унилі,
Як плач сиротини.
Їх родила степ широка,
Гей, та Дніпр, та море;
Вони з серця виливались
Од тяжкого горя.
Розлилося по всіх піснях
Горенько козаче,
І в веселих, і в удалих,
Сміючися плаче.
Ой як весело співати
Тобі, Україно!
Ти ж ніколи не зазнала
Доброї години.
Товкли тебе зо всіх боків,
Зо всієї сили
І хрещені й нехрещені
Сусідоньки милі.
Хоч-не-хоч, а довелося
Весь вік воювати
І за віру, й за родину,
Й заправду стояти.
І стояли, не внивали
В лихую годину,
Здачі всім здавать вспівали
Сини України.
Та давно добро і лихо
Уже миновались,
Тільки думки на споминки
Та пісні зостались.
Уся то ти, Україно,
Славою покрита,
Лютим горем та сльозами
Та кров'ю залита!

Ж

Ой Морозе, Морозенку, ой ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Україна плаче.
Не так же та Україна, а як те славне військо.
Заплакала Морозиха, а ідучи на місто.
«Не плач, не плач, Морозихо, ой не плач, не журися!
Та йди з нами, козаками, та меду-вина напийся».
«Чомусь мені, милі браття, мед-вино не п'ється:
Ой десь мій син Морозенко із ордою б'ється».
Під Хоролом, під Лубнами сильне військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем виграває;
Схилив-склонив голівоньку сиву коню на гривоньку
Та розпустив чорні кудрі сиву коню до копита...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Посадили Морозенка на дубовій лавці;
Взяли зняли з Морозенка кармазин, сап'янці,
Посадили Морозенка на біле ряденце
Та вийняли з Морозенка та кривавеє серце.

З

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
Ой по тобі, Морозенку, вся Україна плаче,
А не так-то Україна, як рідна родина,
А не так-то і родина, як гордеє військо.
Із-за гори, із-за крутої сильне військо виступає,
Попереду Морозенко на воронім коні грає.
Склонив же він головоньку свому коню на гривоньку,
Бідна ж моя головонька, Крим – чужая сторононька...

И

Ой Морозе ж, Морозенку,
Ой ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
А вся Україна плаче,
А не так же та Україна,
Ой як запорізьке військо.
Заплакала Морозиха,
А йдучи на місто.
«Ой не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Меду-горілки нап'ємся».
«О, то ж мені, та миле браття,
[Мед-горілка не п'ється,–]
Коло моїх ворітечок,
Так як син з ордою б'ється».
Ой нехай б'ється, рубається,
А він у тому кохається.
Ой буде биться ще й рубаться,
А то б орді не податься.

І

Ой з-за гори кам'яної темне військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем виграває,
За ним Морозиха з жалю омліває.
«Не плач, не плач, Морозихо, нічого не бійся,
Іди з нами, козаками, мед-вина напийся».
«Ой щось мені, милі брати, мед-вино не п'ється.
. . . . . . . . . . • Січ з ордою б'ється».
«Нехай б'ється, нехай одбивається,
А вже мене, молодого, не сподівається!
Ступай, ступай, сивий коню, та тихою стопою:
Чи не зійдемося, чи не спрінемося на морі з ордою?»
Стоїть явор над водою, зовсім похилився,
А вже Січ-мати із ордою на сім літ змирився.

Ї

За моїми воротами татарин з козаком б'ється.
Ой б'ється він три дні, б'ється три дні й три години,
Ой лежить трупу та лежить трупу та орди на три милі,
Іди, коню, горою, та ристю, ходою,
Зострінешся під Келебердою із вражою ордою.
Біжить, біжить татарюга Морозенка в'язати;
Ой став йому Морозенко щиру правдоньку казати:
«Хоч ти зв'яжеш, татарюго, мої білі руки,–
Не завдавай мені, молодому, та смертельної муки».
Не велику Морозенку та кароньку завдали,
Тільки з його, з його та живого та серденько виймали.
Ой вийняли серденько та й укинули в воду:
«Теперь дивись, Морозенку, на свою ти вроду!»
Ой винесли Морозенка на Савур-могилу:
«Тепер дивись, Морозенку, на свою ти Україну!»

Й

Ой з-за гори, з-за крутої
Військо виступає,
Попереду Морозенко
На сивім коні грає.
«Ой грай, грай, коню,
Та й підо мною,
Та зустрінемось з ордою
Під Килибердою».
А в Килиберді, у городі
Покопали шанці,
Взяли, взяли Морозенка
Не ввечері – вранці.
Посадили Морозенка
На тесовій лавці:
«Скидай, скидай, Морозенку,
Чоботи-сап'янці!»
Посадили Морозенка
На жовтім пісочку:
«Скидай, скидай, Морозенку,
Штани ще й сорочку!»
Ой вивели Морозенка
На високу могилу:
«Дивись, дивись, Морозенку,
На свою Вкраїну!»
«Ой гай, гай та й боже мій,
Мені край не поможе»,
Взяли, взяли Морозенка
На три штики вгору
Та й кинули Морозенка
В річку головою.
Ой Морозе, Морозенку,
Славний ти козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.

К

Ой Морозе, Морозенку,
Гей, ти славний козаче,
За тобою, та Морозенку,
Уся Україна плаче.
Не так тая Україна,
Як те гордеє військо,
Що розносе про Морозенка
По все ту світу вісті.
Ой з-за гори, з-за крутої
Хижа орда виступає,
Проти неї та Морозенко.
Сивим конем виграває.
«Ой грай, ой грай, сивий коню,
Та тихо підо мною,
Зустрінемось та з ордою,
Гей, аж під Кивердою».
А Киверда славний город,
Там покопані шанці,
Взяли, взяли та Морозенка
В понеділок уранці.
В неділю Морозенко
На конику вигравався,
В понеділок та Морозенко
У неволю попався.
Посадили Морозенка
Та на тисовій лавці,–
Ой скидали та з Морозенка
Та чоботи–сап'янці.
Посадили Морозенка
Та на жовтім пісочку,
Ой скидали та з Морозенка
Та криваву сорочку.
Ой вивели Морозенка
На високую гору
Та вдарили та Морозенка
Та й об пень головою.
Ой вивели Морозенка
На високую грушу,
Ой виймали та з Морозенка
Та козацькую душу.
Ой вивели Морозенка
На високу могилу:
«Дивись, дивись, та Морозенку,
Та на свою Україну!»
Ой вже ж тая Україна
Та, як мак, процвітає;
А вже того та Морозенка
Та на світі немає.
Ой гримнула чорна хмара –
Дрібний дощ розлився;
Заплакали та козаченьки,
Що Морозенка немає.

Л

Ти Морозе, морозенку!
Ти славний козаче!
За тобою, пане отамане,
Та вся Україна плаче!

Не так тая Україна,
Як рідна родина,
Та й сталася пану Морозенці
Прелихая година.

Не так рідна ріднесенька,
Як матуся старесенька,
Сумуючи, стиха промовляла,
Орла-сина виряджала:

«Мій кохавий, гарний сину!
Нехай тебе криє боже,
Рятуй, рятуй рідну Україну,
Тобі боже най споможе!

Не май гріха, тримай шати
На своїм козацькім стані;
Згадуй мене, старесеньку,
В своїм важко-скрутнім стані.

Бувай здоров, мій синочку!
Т' але ж важко спогадати:
Як зашпує злая пригодонька,
Де ж матимеш ночувати».

«Ой буду ж я ночувати
В чистім полі, при долині,
Припну коня до явора,
До червоної калини!

Ой буду ж я ночувати
На зеленій сіножаті».
Одкланявся пан Морозенко
Своїй нені й дівчаті.

Під Лубнами, з-під Хорола
Горде військо виступає,
Попереду пан Морозенко
Сивим конем виграває!

«Ой грай, ой грай, сивий коню,
Т' але ж тихою ступою,
Бо стуснемось з вражою ордою
Аж попід Халабардою».

Ой під Савур-могилою,
На Савранському полю,
Сталась січня славних козаченьків
З татарвою лихою.

Попереду Морозенко,
Як на герці, гуляє,
Козацькою шабелькою поле
Татарвою устилає.

Ой влучили ж Морозенка
Та по десній руці,
Шабля впала, а татарва його
Потягнула в свої купці.

Морозенко-козаченько,
Як мак, розпускався!
Морозенко, славний козаченько,
Та й в їх волю попався!

Ой вивели Морозенка
Аж на Савур-могилу:
«Дивись, дивись, та превражий сину,
На свою славну Вкраїну!»

Посадили ж Морозенка
Та й на дубовій лавці,
Зараз з його хутко поскидали
Гарний кармазин, сап'янці.

«Ой татарва, вража, люта,
Не дратуй же мене тяжко!
Вбий відразу, скинь цупкії пута,
Нехай згину худчій тута!»

Невелику ж Морозенці
Та й кароньку пригадали:
Що з живого пана-отамана
Козацькеє серденько взяли.

Ти ж Морозе, Морозенку,
Наш преславний козаче,
За тобою, пане отамане,
Та вся Україна плаче!

М

Ой Морозе, Морозенко, ти славний козаче,
За тобою, Морозенко, вся Україна плаче.
Не так тая Україна, як гордеє військо.
Заплакала Морозиха, та йдучи на місто.
«Не плач, не плач, Морозихо, не плач, не журися,
Іди з нами, козаками, меду-вина напийся».
«Чогось мені, милі братці, мед-вино не п'ється,
За моїми воротами турок з шведом б'ється».
Із-за гори кам'яної військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем грає.
«Ой грай, коню, ой грай, коню, тихою ходою,
Зострінемося з ордою під Келебердою».
А в городі Келеберді покопані шанці,
Взяли, взяли Морозенка не ввечері – вранці;
Взяли, взяли Морозенка на три списи вгору
Та вдарили Морозенка об пень головою;
Посадили Морозенка на дубові лави:
«Скидай, скидай, Морозенко, чоботи сап'яні!»
Посадили Морозенка на дубовім стільці:
«Скидай, скидай, Морозенко, червоні постільці!»
Ой вивели Морозенка на Савур-могилу:
«Подивися, Морозенко, на свою Україну!»
«Та вже ж мені, милі братці, Україна не мила,
Що побила Морозенка лихая година».
«Стойте, братці, не бийтеся, бо не наша воля,
Бо убито під Морозенком коня вороного;
Стойте, братці, не бийтеся, бо не наша сила,
Бо вже убито Морозенка, Морозишиного сина».

Н

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче...
Вже піймали Морозенка в неділеньку вранці,
Яку ж тому Морозенку кароньку завдати?
Нумо з його, із живого, сорочку здіймати.
На тонкий білий лубочок Морозенка клали,
Із живого Морозенка серденько виймали.
«Лучче б мені, моя мати, в сирій землі тліти,
Аніж мені, козакові, мученьку терпіти;
Лучче б мені, моя мати, в сирій землі лежати,
Аніж мені, козакові, мученьку приймати».

О

Ой ти, Морозенку,
Ой ти преславний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.

Та не так тая Україна,
Як те горде військо!
Ой заплакала Морозиха,
Йдучи рано в місто.

Ой заплакала Морозиха
Та й стала тужити,
Що взяли її сина Івана.
У військо служитий.

«Не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Та меду-вина напийся!»

«Ой чогось мені, панове-браття,
Мед-вино не п'ється,–
Ой десь мій син Морозенко
З турком-шведом б'ється!

Ои щось, браття, перед двором
Сизий орел в'ється,
Мабуть, мій син Морозенко
Назад не вернеться!»

У неділю та ранесенько
Та ще до схід сонця
Ой плакала Морозиха,
Сидя край віконця.

«Ой щось рано-ранесенько
Став мак розпускаться,–
Мабуть, син мій Морозенко
У неволю попався».

Ой з-за гори, з-за крутої:
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.

Ой не вспів Морозенко
На коника сісти,
Обступили Морозенка
Турецькії війська.

По тім боці запорожці
Покопали шанці;
Ой впіймали Морозенка
У неділю вранці.

Ой недаром ранесенько
Той мак розпускався,–
Ой уже наш Морозенко
У неволю попався,

Ой загнали Морозенка
В глибоку долину
Та спіймали Морозенка
За червону жупанину.

«Не будемо, Морозенку,
Ані сікти, ні рубати;
Лиш будемо, Морозенку,
Живцем серце добувати».

Посадили Морозенка
На біле ряденце,
Ой вийняли з Морозенка
Кривавеє серце.

Познімали з Морозенка
Всі червоні стрічки,
Куди везли Морозенка,–
Там червоні річки.

Розкопали Морозенку
Глибоку долину,
Висипали Морозенку
Високу могилу.

Прилетіла зозуленька,
Начала кувати:
«Вийди, вийди, Морозихо,
Морозова мати!»

Прилетіла зозуленька,
Сіла на воротях:
«Вийди, вийди, Морозихо,
В червоних чоботях!»

Прилетіла зозуленька
Та й сіла на фіртці;
Ой виходить Морозиха,
Руки її в тісті.

Ой як вийшла Морозиха
У густії лози,–
Обілляли Морозиху
Дрібненькії сльози.

Ой Морозе, Морозенку,
Ти преславний козаче!
За тобою вся Вкраїна
Тяжко-важко плаче!

П

Ти Морозе, Морозенко,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенко,
Вся Україна плаче.

Не так тая Україна,
Як тая дівчина,
Ой плакала дівчинонька,
Да через місто йдучи.

Ой плакала-убивалась,
Через місто йдучи,
Як зачули два козаки,
Мед-горілку п'ючи.

«Не плач, гарна Морозихо,
Не плач, не журися,
Йди з нами, козаками,
Горілки напийся».

«Чомусь мені, козаченьки,
Горілка не п'ється,
За моїми воротами
Сильна орда б'ється».

Із-за гори, з-за крутої
Орда виступає,
Попереду Морозенко
На конику грає.

«Бийся, коню, підо мною
Тихою ходою,
Зустрінемось із ордою
Під Калебардою».

Калебарда славний город –
Покопані шанці,
Ой узяли Морозенка
Не ввечері – вранці.

Що понесли Морозенка
У степ на могилу;
Ой підняли Морозенка
На три штики вгору:

«Дивись, дивись, Морозенко,
На свою Вкраїну!»
«Нехай наша Україна,
Як мак, процвітає».

Ой плакало все козацтво,
Яму копаючи,
А ще й дужче заплакало,
Тіло ховаючи.

А Морозенкова мати
Все гірко ридає:
«Десь нашого Морозенка
На світі немає».

Р

Із-за гори та з-за крутої
Славне військо виступає;
Ой попереду Морозенко
На конику виграває.

Та ой біжи ж ти, коню,
Та й не риссю – ходою.
Ой зострінесся з крутою горою,
Із вражою ордою.

Ой зострінесся, коню,
Та й з крутою горою,
Ой із вражою ордою,
Із вдовою молодою.

Та не плач, Морозихо,
Та не плач, не журися,
Ходім з нами, козаками,
Та меду-вина напийся.

«Та уже мені, братця,
Та мед-вино не п'ється.
Ой вже коло мого серця
Та як гадина в'ється.

Та коло мого серця
Та як гадина в'ється,
Ой десь мій син Морозенко
Та із ордою б'ється».

Ой б'ється він, б'ється
Та і час, і годину
Ой за рідну Україну
Ще й за молоду дівчину.

Посадили Морозенка
Та на тесовій лавці:
«Ой скидай, скидай, Морозенку,
Та й чоботи-сап'янці!»

Ой повели та й Морозенка
На високу могилу:
«Ой поглянь, поглянь, Морозенку,
На свою Україну!»

«Та уже ж мені, братця,
Й Україна не мила,
Остається кінь вороний,
Ще й дівчина мила».

Посадили Морозенка
Та на жовтім ряденці,
Винімають з Морозенка
Та кровавеє серце.

С

Ходить Мороз морозами, темними лугами
Та зморозив дівчиночку з чорними бровами,
Ой Морозе, Морозику, ти славний козаче,
Та за тобою, Морозику, вся Вкраїна плаче.
Ой коби-то Україна, а то Київ-місто –
Морозиха заплакала, ідучи до міста.
Перейшли два козаки, взяли підмовляти:
«Перестань-ко, Морозихо, по місті ходити,
Бо твій Мороз перестав мед-горілку пити.
Подивися, Морозихо, по високій горі:
Ходить Мороз морозами на воронім коні».
Вже Мороз у городі, забреніла пчілка –
Зісталася вдовою Морозова жінка.
Та й то ж, Мороз, у городі розцвілися цвіти –
Зістали сі сиротами Морозові діти.

Т

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче!
За тобою Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як тая дівчина...
Ой плакала дівчинонька,
Із базару йдучи,–
Як зачує Морозенко,
Мед-горілку п'ючи.
«Чогось мені, мої брати,
Горілка не п'ється,–
Під нашими воротами
Турки з шведами б'ються».
Не так тії злії турки,
Як тії гетьманці,
Да й поймали Морозенка
У неділю вранці.

У

Ти Морозе, Морозенко, славний козаче;
По тобі, Морозенко, вся Вкраїна плаче.
Плаче, плаче Морозиха, на місто ідучу.
Як зачули козаченьки, мед-горілку п'ючи:
«Ой годі, Морозихо, по йому тужити;
Да ходімо з нами, козаками, горілочки пити».
«Чомусь мені, козаченьки, горілка не п'ється:
Десь мій Морозенко з ордою б'ється».
Б'ється, б'ється із ляхами, між трьома шляхами,
Під ним коник вороненький, на їм жупан голубенький,
І сам козак молоденький...
На йому жупанина з вітром говорила:
«Ти вітер, вітерочок, не подай Морозенка ляхам на поталу!»

Ф

Ой Морозе, Морозеньку, ти славний козаче!
За тобою, Морозеньку, вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо...
Заплакала Морозиха, йдучи рано на місто.
Здибали ю три козаки, із замку ідучи:
«Ой перестань, Морозихо, по сині тужити,
Ходи з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Ой пийте, ви, здоровенькі, та коли вам п'ється,
Коло моєй головоньки все лишенько в'ється.
Та видите, мої браття, щось вино не п'ється,
Ой десь-то мій Морозенько та з ляхами б'ється!»
Пішла, пішла Морозиха на гору високу,
Подивиться Морозиха в долину глибоку:
Аж з-за гори високої горде військо виступає,
А поперед Морозенько сивим конем виграває.
«Не грай, не грай, сивий коню, та не грай підо мною,
Ступай, ступай, сивий коню, лиш тихою ступою!»
А в нашого Морозенька червоная стрічка,–
Де поверне Морозенько – кривавая річка.
Попід гору високую покопані шанці,–
Ой злапали Морозенька в неділеньку вранці;
Ой злапали Морозенька, назад руки зв'язали,
Назад руки ізвязавши, до замку віддали.
Посадили Морозенька на тисовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенька з чересом червінці.
Посадили Морозенька на мальованій лавці,
Зняли, зняли з Морозенька шовкові жупанці.
Посадили Морозенька на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенька криваву сорочку.
Посадили Морозенька на високій могилі:
«Поглядайся, Морозеньку, по всій своїй Україні»
«Україна! Милий боже, та й те горде військо!
Прощай же ми, стара нене, та й ти, любая прічко!»
Вони його ані били, ні в чверті рубали,–
Тільки з нього, молодого, живцем серце взяли.

Х

Ой ти Морозе, Морозенку, ой ти славний козаче
За тобою, Морозенку, вся Україна плаче.
Да не так тая Україна, ой як гордоє військо...
Заплакала Морозиха, у неділю ідучи на місто.
«Не плач, не плач, Морозихо, о сиру землю не бийся
Ходімо з нами, козаками, да меду-вина напийся».
«Чомусь мені, милоє браття, да мед-вино не п'ється
За моєю границею шведин з ляхом б'ється...»
«Нехай б'ється, рубається, він у тому кохається!»
Ой із-за гори, з-за крутої, гордо військо виступає,
Попереду Морозенко сивим конем грає.
Ой прихилив головоньку к сивому коню до гривоньки,
Ой розпустив чорні кудрі к сивому коню до копита.
«Іди, іди, сивий коню, тихою тупою,
Зострінемся з ордою, за бистрою рікою».
По тім боці запорожці покопали шанці,–
Ой піймали Морозенка у неділю уранці.
Посадили Морозенка на дубовій лавці,
Ой зняли з Морозенка кармазин, сап'янці.
Посадили Морозенка та на білім ряденці.
Да вийняли з Морозенка кровавоє серце.
Викопали Морозенку глибоку долину,
Висипали Морозенку високу могилу:
«Дивись, дивись, Морозенку, да на свою Україну!»
«Чомусь мені, миле браття, да Україна не мила...
Тільки милий, мені, браття, мій кінь вороний.
Осідлайте коня мого, пов'яжіте козацькую збрую:
Нехай біжить в Україну до моєго дому».

Ц

Ой, Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, славний Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як молода дівчина;
Не так тая дівчина,
Як стара Морозиха,
«Не плач, не плач, стара Морозихо,
Не бийсь в сиру землю,
Іди з нами, козаками,
Мед-горілку пити».
«Чогось мені, мої братці,
Мед-горілка не п'ється:
За царськими воротами
Турок з шведом б'ється».
Б'ється сутки, б'ється другі,
На треті подався;
Під Морозом молоденьким
Сивий коник розігрався.
«Не грай, коню, підо мною,
А іди стопою,
Бо йдуть ляшки
На три шляшки
В погоню за мною».
Ой догнали Морозенка
Та на жовтім пісочку:
«Скидай, скидай, Морозенку,
Свою шведську сорочку!»
Посадили Морозенка на тесовій лавці:
«Скидай, скидай, Морозенку, чоботи-сап'янці!»
Ой вивели Морозенка на високу могилу:
«Подивись, Морозенку, та на свою Вкраїну!»
А вдарився Морозенко та в поли руками:
«Ручки ж мої білі, бумажнії, пропав же я з вами!»
Положили Морозенка під колючую грушу
Та й виймають з Морозенка зсередини душу.
Устань, устань, Морозенку, підведи головку,
Подивися, Морозенку, на свою любовку...

Ч

Із-за гори, з-за крутої
Горде військо виступає,
Гей, попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
Ой Морозе, Морозенку,
Ти преславний козаче,
Гей, за тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Не так тая Україна,
Як те гарне військо,
Гей, заплакала Морозиха.
Ідучи на місто.
А за нею два двораки
Рукавами махають,
Гей, молодую Морозиху
Словоньками розважають:
«Не плач, не плач, Морозихе,
Морозенкова мати,
Гей, буде твій син Морозенко
Сивим конем вигравати.
Не плач, не плач, Морозихо,
Не плач, не журися,
Гей, іди з нами, з козаками,
Мед-вина напийся!»
«Ой щось мені, миле браття,
Мед-вино не п'ється,
Гей, десь мій син Морозенко
Та й з ордою б'ється,
Стоять верби кінець греблі,
Ними вітер, колише,
Гей, там мій син Морозенко
До матінки листи пише:
«Продай, продай, моя мати,
Сірі воли і теличку
Та викупи, моя мати,
Свого сина з неволечки».
«Шкода, шкода, мій синочку,
Сірих волів продавати,
Як заробивсь, мій синочку,
Так і будеш відбувати,
В Браїлові на риночку
Там дві квітки звито,–
Гей, либонь, мого Морозенка
Вже з коника збито».
Посадили Морозенка.
На жовтій лавці,
Гей, та ізняли з Морозенка
Чоботи-скорянці.
Посадили Морозенка
На колючу грушу.
Гей, та й вийняли з Морозенка
Козацькую душу.

Ш

В неділеньку ранесенько да ще до схід сонця,
Ой плакала Морозиха, сидя у віконця:
«Морозенко-козаченько, як мак розпускався,
Морозенко-козаченько в неволю попався!»
«Продавай же, матусенько, воли да корови
Да викупляй свого сина з тяжкої неволі!
Продавай же, матусенько, бики та телиці
Да викупляй свого сина з сирої темниці.
Не лай мене, матусенько, грізними словами,
Схаменешся й обіллєшся дрібними сльозами...
Да в'яжи, вража татарюго, назад руки стуга,
Буде на вас, козаченьки, велика потуга!
Ой піду я в чисте поле на Савур-могилу,
Ой гляну я, подивлюся на свою Вкраїну!..»

Щ

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче.
За тобою, Морозенку, Україна плаче.
Не так тая Україна, як військові други,
Більше ж плаче Морозиха од печалі-туги.
«Годі ж тобі, Морозихо, по сину тужити,
Ходім з нами, козаками, мед-горілку пити».
«Чогось мені, козаченьки, нічого не п'ється,
Може в сей час Морозенко з татарвою б'ється».
Ой з-за гори, із-за кручі військо виступає,
Попереду Морозенко конем вигравав.
Склонив же він голівоньку, думає-гадає:
«Бідна моя голівонька, щось кров клокотає».
У нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кривавая річка.
За річкою бусурмани покопали шанці
Там узято Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на дубовім стільці,
Взяли зняли з Морозенка в чересі червінці;
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка криваву сорочку.
В понеділок ранесенько та ще до схід сонця
Ой, плакала Морозиха, сидя край віконця.
Морозенко-козаченько, як мак, розпускався,
Морозенко-козаченько в неволю попався.
«Продавай же, матусенько, воли та корови,
Та викупляй свого сина з тяжкої неволі.
Продавай же, матусенько, воли та телиці,
Викупляй же свого сина з сирої темниці».
Морозенку назад руки як стали в'язати,
То став тоді Морозенко із жалю казати:
«Не лай мене, матусенько, грізними словами,
Схаменешся, обіллєшся гіркими сльозами.
В'яжи, вражий татарюго, назад руки стуга,
Буде на вас козацькая велика потуга.
Ой як піду в чисте поле на Савур-могилу
Та погляну, подивлюся на свою Вкраїну».
Розсерчали татарюги, стали мати раду,
Як би тому Морозенку віддячить досаду.
Вони ж його не стріляли й не четвертували,
Тільки з його козацькеє живцем серце взяли.

Ю

Та літає ворон, літає чорний
Та по глибокій долині;
Засилає государ часті листи
По всій своїй Україні:
«Ой живіть, живіть, славні українці,
Та не бійтесь нікого;
Ой звоював же государ шведа
Ще й запорожця много!»
ОЙ у неділеньку рано-пораненьку
Виряджала стара мати
Свого сина в новобранці.
Ой як виряджала та все проклинала
А гіркими словами.
«Ой не проклинай, стара матусенько,
А гіркими словами:
Завтрашній день поутру раненько
Та вмиєшся сльозами».
Плаче, плаче стара Морозиха,
Та базаром ідучи.
Як почули славні запорожці,
Мед-горілку п'ючи:
«Годі, годі, стара Морозихо,
По Морозу тужити,
Сідай з нами, з нами, козаками,
Мед-горілку пити».

Я

Де Савур-могила, широка долина,
Сизий орел пролітає.
Славне військо, славне запорізьке,
А як мак процвітає.
Ой у полі могила, широка долина,
Сизий орех промітає,
Славне військо, славне запорізьке,
А як золото сяє.
«Ой візьміть мене, превражі мурзаки,
Та виведіть на могилу,
Ой нехай же я стану, стану подивлюся
Та на свою Україну.
Ой візьміть мене, превражі мурзаки,
Та виведіть на могилу,
Ох, нехай же я гляну, гляну подивлюся,
Де я марне загину».

Примітки

• У збірці Метлинського, за якою друкується пісня, в цьому місці пропуск.– Ред.

Запис виконання історичної пісні “Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче”

Запис історичної пісні “Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче” у виконанні Миколи Фокіна, Михайла Роменського, Таісії Пономаренко, хору УР та ансамблю бандуристів А.Бобиря