Ой над Бугом над рікою

А

Ой над Бугом над рікою,
На турецькій границі,
Там стояли пікінери,
З ними компанійці.
Зеленої неділеньки
Орда наступає.
«Гей, панове, уступімо,–
Запасу немає».
«Ой чого ж нам уступати,
Чого боїмося?
Ой хоч орди багато йде,–
Ми їй не дамося!»
Іде орда із-за Гарда,
Много з прапорами,
Наложите ж, пікінери,
Отут головами.
Іде орда із-за Бугу
І в Буг не знобиться;
Стали бідні пікінери
В Буг-ріку топиться.
Ідуть батьки і матері
Та синів питають...
Та вже, батьки, ваших синів
Орли доглядають.
Не схотіли ваші сини
В пікінерах служити,
Сіли собі слободою
Над Бугом-рікою.
Погоріли степи, поля
Й зелені байраки;
Ідуть з війська у городи
Голії козаки.

Б

Ой над Бугом над рікою,
При турецькій границі,
Там стояли пікінери,
З ними компанійці.
Та в зеленую неділеньку,
Як стало світати,
Компанійці зараз дали знати,
Що йде орда з-за корда,
Много з прапорами...
«Поляжемо, братці рідні,
Тута головами!»
Майор Ртищев командує:
«Стійте, не біймося!
Хоча йде орди много,
З ружжа одбіймося!»
Пікінери від ногайців
Ні раз не втікали,
А ногайців пікінери
Дважди проганяли.
Майор Ртищев порядкував,
Як треба стояти;
Компанійці через Буг-ріку
Стали утікати:
Стали вони утікати,
Стали топитися,
А ногайці дуже в обоз
Стали ломитися.
Там майора з ад'ютантом
Спершу убивали,
А далі й тих, хто із ляку
В обоз утікали.
Як добули пікінерів –
Кололи рубали,
А остатніх з-під Каміня
В полон забирали.
Попустіли поля й степи.
В турецької віри...
«Воротітеся додому,
Статні пікінери!»
Встріч їх батьки й матері,
За синів питають:
«Та вже давно ваших синів
Орли доглядають,
Як світ-рано і ввечері
Зарання літають,
Постріляних, порубаних,
Кістки розбирають.
Вже не будуть ваші сини
Видатися з вами,–
Положились усі вони
Унов слободами.
Та не будуть сини ваші
З походу ніколи,
Приказали чрез остатніх
Віддавать поклони».

В

Ой за Бугом за рікою,
При турецькій границі,
Там стояли пікінери,
3 ними компанійці.
В зеленую неділеньку,
Як стало світати,
Компанійці пікінерам
Зараз дали знати:
«Іде орда із-за Гарда,
Много з прапорами:
Поляжемо, милі браття,
Тут ми головами».
Майор Тищов командував:
«Стійте, не боємся!
Хоча ж орди много йде –
Ружжом отоб'ємся!»
Майор Тищов командував,–
І храбро стояли;
Пікінери чрез Буг-ріку
Утікати стали.
Стали ж вони утікати,
Стали топитися,
А ногайці з сильним обо[зом]
Стали ломитися.
ЯЧк нагнали пікінерів –
Кололи й рубали,
А послідки з-під Каміня
У полон забрали.
Як добули пікінерів
При турецькій двері,
Останнії із походу
Ідуть пікінери.
Стрінуть отці і матері,
За синів питають.
«Уже ж ваших синів давно
Орли доглядають!
Осталися ваші сини
Над Бугом-рікою,
Поселились У Мигії
Оном (?) слободою.
Не надійтесь своїх синів
З походу ніколи:
Уже ж вони вам оддали
Послідні поклони».

Г

Поки Мигія незнаєма була,
Поки на єй баталія не слила,
Над Богом-рікою іскривалася,–
Тоді війську позналася,
На святу неділю, в обідню годину,
Кумпанія обідати сіла,
А з-під Гарду орда наступила.
Тут із майором стали судити:
«Да пане майоре, що будем робити?
Чи будем з Мигії уступати,
Чи можем собою одпір дати?»
Іще совіту не розсудили,
А вже майора із ніг ізбили,
Пан полковник до майора
Да й став промовляти:
«Уступімо ми, майоре, запасу в нас немає».
«Чого ж будем уступати, чого ж боїмося,
Хоча ж орди да много йде,
Дак я не боюся...
Ой є в мене війська много,
Дак я не боюся
Й руж'єм одоб'юся...»
Та й полковник до майора
Да й став промовляти:
«Ой буде з нас неприятель
Да кров проливати».
От орда да з-під Гарду
Близько й наступила,
Вже майора з атютантом
Наперед і вбила.
Стала ж орда проклятая,
Як стала глумиться,
Стала ж наша кумпанія
В Біг-річку топиться.
Тепер уже, пани-молодці,
Не нашая сила:
Нема мого рідного сина!