Ой по горах сніги лежать

А

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То ж не маки червоненькі –
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть...
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає.
«Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку».
«Ізмий, мамо,сама собі –
Або моїй рідній сестрі,
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!»
«Вернись, синку, додомоньку,
Постелю ти постелоньку».
«Стели, мати, сама собі
Або моїй рідній сестрі;
Я постелю сірячину,
А в головах кулачину,
А вкриюся калиновим листом
Та не розстануся з товариством.
Доведеться, мамо,
В степу ночувати,
Чорненькими кучерями
Степи устеляти,
Своїм білим тілом
Орлів годувати,
Червоною кров'ю
Річки напувати,
А жовтою костию
Мости вимощати!»
Пішов козак співаючи,
Стара мати – ридаючи.

Б

Та зажурився соколенько:
«Бідна ж моя головонька,
Що я ще рано звір'я вийшов,
Ще по горах сніжок лежав».
Та ще по горах сніги лежать,
По долинах води стоять.
Та по долинах води стоять,
По городах маки цвітуть;
Та то ж не маки, то й козаки,
То козаки у Крим ідуть.
Та то козаки у Крим ідуть,
Битим шляхом той пил зоб'ють.
Та мати сина зустрічала,
Додомоньку завертала:
«Ой вернись, сину, додомоньку,
Змию ж тобіголовоньку».
«Ой змий, мати, сама собі
Або ізмий дочці своїй,–
Бо мені, нене, змиють дощі,
А висушить буйний вітер,
А висушить буйний вітер,
А розчешуть густі терни.
Та не жур мене, моя нене,
Бо я журбу і сам знаю,
Ой бо я журбу і сам знаю:
Шле мене гетьман до Дунаю.
А я Дунаю сам не знаю,
Хіба людей розпитаю.
Я до Дунаю приїжджаю
І на той бік споглядаю.
Я на той бік споглядаю,
Аж там турчин сукні крає,
Ой чи туркені, чи кошовому,
Чи козаку молодому».

В

Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина виганяє:
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене –
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!»
«Мене, мати, мене, мати,
Орда знає –
В чистім полі об'їжджає,
В чистім полі об'їжджає».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене –
Нехай тебе ляхи візьмуть,
Нехай тебе ляхи візьмуть!»
«Мене, мати, мене, мати,
Ляхи знають –
Пивом-медом напуваюоть,
Пивом-медом напувають».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене –
Нехай тебе турчин візьме,
Нехай тебе турчин візьме!»
«Мене, мати, мене, мати,
Турчин знає –
Сріблом-злотом наділяє,
Сріблом-злотом наділяє».
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене –
Нехай тебе москаль візьме,
Нехай тебе москаль візьме!»
«Піду, мати! Піду, мати!
Москаль мене добре знає –
Давно уже підмовляє,
Давно мене підмовляє.
У москаля, у москаля
Добре жити:
Будем татар, турків бити,
Будем татар, турків бити!»
Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина призиває:
«Вернись, синку, вернись, синку,
Додомоньку –
Змию тобі головоньку,
Змию тобі головоньку!»
«Мене, нене, мене, нене,
Змиють дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушать буйні вітри!»

Г

Гомін, гомін по дуброві,
Туман поле покриває,
Мати сина проганяє:
«Піди, сину, геть од мене –
Нехай тебе турки візьмуть!»
«Мене, нене, турки знають –
Мене кіньми наділяють!»
Гомін, гомін по дуброві,
Туман поле покриває,
Мати сина проганяє:
«Піди, сину, геть од мене –
Нехай тебе орда візьме!»
«Мене, нене, орда знає –
Сріблом-злотом наділяє!»
Старша сестра коня веде,
А підстарша зброю несе,
А меншая випитує:
«Коли, брате, з війська прийдеш?»
«Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю,
Ходи к йому зіроньками,
Поливай його слізоньками:
Коли, сестро, пісок зійде –
Тогді брат твій з війська прийде!»
Гомін, гомін по дуброві,
Туман поле покриває,
Мати сина призиває:
«Вернись, синку, додомоньку,
Змию тобі головоньку»,
«Мене, нене, змиють дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушать буйні вітри!..»

Д

Мати сина годовала,
Потіхи ся сподівала.
«Не втішайся, мати, мною,
Не буду ти послугою:
 Бо я піду розбивати,
Людську кровцю проливати».
«Людська кровця не водиця,
Проливати не годиться.
Іди, сину, в тихий Дунай,
Нехай тебе Дунай втопить!»
«Мене, мати, Дунай знає,
Як я іду - висихає!»
«Іди, сину, межи гори,
Нехай тебе з'їдять звіри!»
«Мене, мати, звіри знають,
Як я іду – утікають».
«Іди, сину, в темні ліси,
Нехай тебе розбій заб'є!»
«Мене, мати, розбій знає,
Як я іду – щебетає».
«Ідь же, сину, до лісойка,
Сядеш собі за бучейка,
Прилетить там зозулейка,
Зозулейка ріднейкая!»
Пішов же він до лісойка
Та сів собі за бучейка:
Зозулейка прилітає,
З-за бучейка зазирає:
«Ходь, синойку, додомойку,
Ней ти змию головойку
Ручейками білейкими,
Слезойками дрібнейкими!»
«Возь[ми], мати, піску в жменю,–
Посій ти 'го на каменю:
Як же тот пісок [і]зійде,
Втогди твій син домов прийде,
Втоди 'го ся сподівайте,
В гостинойку визирайте!»

E

Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле покриває,
Мати сина проганяє:
«А йди, сину, проч од мене,
Нехай тебе турчин візьме!»
«Мене, мати, турчин знає,
Ой він мене, да він мене
Дрібним злотом наділяє».
«А йди, сину, проч від мене,
Нехай тебе орда візьме!»
«Мене, мати, орда знає,
Вона ж мене, да вона мене
В чистім полі й об'жджає».
«А йди, сину, проч від мене,
Нехай тебе москаль візьме».
«Мене, мати, москаль знає,
Ой він мене, да він мене
Давно [к] собі закликає.
А в москаля добре жити:
Люльку курити, горілку пити
Ще й поляків в полі бити!»

Запис виконання історичної пісні “Ой по горах сніги лежать”