Ой сів козак обід їсти, прийшли к ньому вісти

Ой сів козак обід їсти, прийшли к ньому вісти:
«Кидай, козак, обідати, час на коня сісти!»
Козак обід покидає, на коня сідає,
Його мати рідненькая з жалю умліває.
Не дай, боже, козаченьку на чужині вмерти,
Нема кому пожаліти, поховать по смерті.
Буде ворон прилітати, в очі заглядати,
Буде тіло об'їдати, кості розкидати.