Ой у моїм городочку копана криниця

(Пісня про Лук’яна Кобилицю)

Ой у моїм городчику

Копана криниця;

А де, варе, пробував

Лукин Кобилиця?


Ой кувала зозуленька

У лісі на різі:

— Але Лукин пробував

В полі на залізі.


— Чому ж бо ви, пане-брате.

Та й не годитеся.

Чи на того Кобилицю

Ви надієтеся?


— Але ми й ще не годили.

Годити не будем,

Поки того Кобилицю

Видіти не будем.


А як прийшов Кобилиця

Сесію судити,

Зачали собі пани

Ще й ручки ломити.


Білі ручки поломили,

Вдарили в долоні...

— А ви, пане Джурджуване,

Утратили гори.


Ой гори, гори,

Бувайте здорові!

Та най у вас пробувають

Воли та корови.


На зеленім цариночку

Коза вербу гложе,

Котрі тянуть з Кобилицю,

Най їм Бог поможе.


Котрі тянуть з Кобилицю,

’Би повікували;

Котрі тянуть за панами,

’Би не дочекали!

Ой ріжуть сірі воли,
Жовніри си ділять,
А Джурджуван, то славний пан,
Нічо’ му не вдіють.


Звоювали Путилову

В велике говіння

Та забрали барабулю,

Нема й на насіння.


Як пригнали до Стороння,

Стали перед пани:

— Та не файна, Кобилице,

На тє пішла слава.


Ой сходя си усі пани,

Сходя си всі лісні

Та й убили Кобилицю

В підкови залізні.


Ймили ж уни Кобилицю,

Супліки читали,

Катували біле тіло,

Водой одливали.


Староста протокол пише,

Мандатор питає,

А Базилько Кобилицю

Буком потягає.