Ой умирав козак та козаченько

Ой умирав козак та козаченько
Край дунайської води,
Ой його стріла
Та з коня зняла,
Ои стріла ж, стріла
Розпроклятої орди.
Ой біля нього та кінь його,
Та старий його слуга
Та прошщається,
Та и питається
У хазяїна-друга:
«Ой куди ж мені
Та, мій хазяю,
Без тебе вдаваться?
Чи в край рідний,
У степ вільний,
Чи з кручі вбиваться?»
«Ой ти ж, коню мій,
Та старий слуга мій,
З кручі не вбивайся,
Ой тікай та в край-поле,
А татарам не дайся.
Ой гуляй, коню мій,
Та в чистому полю,
Бо вже тобі, коню,
Та не буде ласки
Та й ранішньої волі.
А може ж ти, коню,
Та доскочиш, коню,
Та й у край-слободку.
Ой там та побачиш
Батька мого й матір,
Меншую сестричку,
А ще як побачиш
Та мою дівчину,
То дівчині скажеш,
Хай йде вона заміж,
Бо нам не видаться,
Та сирая земля –
Ото моя теша,
Я в неї за зятя».