Ой усе лужком та все бережком

(Пісня про смерть Кривоноса)

А

Ой усе лужком та все бережком
Та білесенькі квіти,–
Хвалилися та пани-з ляхами
Перебийноса вбити.
«А я тих панів, а я тих ляхів
Та й увік не боюся,–
Єсть у мене та малий хлопко,
То я з ними поб'юся».
Ох одсунув же та пан Перебийніс.
А кватирочку од ринку,–
А вже ж за панами, а вже ж за ляхами
Білого й світу не видко.
Ой як крикнув та пан Перебийніс
А на хлопка малого:
«Сідлай, хлопку, сідлай, малий,
Сідлай коня вороного,
А під мене сідлай, хлопку,
Та старого гнідого!»
Ой не вспішився а пан Перебийніс
А на коника сісти,
А вже ж зачав а хлопко малий,
Як капусточку, сікти.
Ой не вспішився а пан Перебийніс -
Та й на коника спасти,
А вже ж зачав а хлопко малий |
Та як снопики класти.
Як підсунули а пани з ляхами,
Ой та хлопку гостинця,–
Не вгадав же а пан Перебийніс,
На який бік похилиться.
Ой як стала його головонька
А тулуба шукати,–
Не вгадали а пани з ляхами,
Яким шляхом утікати.
Ой у Києві, у Санжарові
В усі дзвони задзвонили,–
Ото ж пани, пани із ляхами
Перебийноса вбили.

Б

Ой не розвивайся ти, зелений дубе,
Бо на завтра мороз буде!
Ой не розвивайся, червона калино,
Бо за тебе, червона калино, не один тут згине.
Ой лугами та берегами розвивалися віти:
«Хочуть те Перебийносе, та ляшеньки вбити».
«Ой я ж ляхів, вражих жидів, я їх не боюся,
Бо я з ними іще по-лицарськи поб'юся».
«Бережися та, пан Перебийніс, од темного лугу:
Іде ляхів сорок тисяч – буде велика потуга!
Ой бережися, Перебийніс, від гори Шамати!»
«Не боюся від гори Шамати:
Єсть у мене козаченьки – один буде сотню гнати!»
Ой того Перебийніс зовсім й не гадає;
Веде коня в нову станю, сам в курені гуляє.
Ой відсуне та пан Перебийніс від ринку кватирку,–
Аж бігають ляхи, як шашки по ринку.
Й ой крикнув же та пан Перебийніс на джуру малого:
«Ой виводь, джура, та виходь, малий, коня вороного,
А собі, джуро, й собі, малий,– старого гнідого;
Та підтягай, джуро, та підтягай, малий, тугенько попруги,
Й та підціляйся, джура, під ляшенька потуга» (?).
Й ой та не вспів же й а пан Перебийніс на коника сісти,
Як почав ляхів, вражих синів, на капусту сікти;
Й ой як повернеться та пан Перебийніс на правую руку,–
Й аж не вискочить його кінь вороненький із ляського трупу;
Й ой повернеться та пан Перебийніс на правеє плече,–
Й аж як назад його коня вороного кровавая річка тече;
Й ой як оглянеться та пан Перебийніс на джуру малого,–
Й аж кладе джура, кладе милий, ще лучче від його.
Й ой уже ж догнали ляхів, вражих синів, та до річки Жулини,
Й ой уже ляхи, вражі сини, джуру и уловили,
Й ой стали джурі й та пальці крутити:
«Скажи джура, скажи, малий, й та чим Перебийноса вбити?»
«Й ой відріжте й або відірвіте й та срібного кгудзя,–
Й то чи не вб'єте або чи не скараєте вірного мого друзя».
«Й ой не схотів же ти мені, хлопку, хлопкувати,–
Й будеш же ти ляхам стадо напувати».
«Й ой рад би я тобі, пане Перебийносе, хлопкувати,
Та угнались ми далеко за ляхами й доведеться погибати».

В

Ой не шуми, луже, дуже і ти, зелений дубе!
Бо під тобою, зелений дубе, вся баталія буде!
Ой за лугами, за берегами схилилися віти,
Засідають вражі ляхи Перебийноса вбити.
«Ой я ляхів, ой я панів не боюся,
Є ще в мене кінь буланий – з ляхами поб'юся...»
Ой як же поїхав козак Перебийніс до куми риби їсти
Аж прибігають із-під Дашева препоганії вісти;
Ой як гляне козак Перебийніс у кватирку,–
Аж бігають ляхи, вражі сини, як шашки, по ринку;
Ой як крикне козак Перебийніс на джуру малого:
«Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені буланого,
Собі ж сідлай другого – гнідого старого;
Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга,
Бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга..»
Ой не вспів же та козак Перебийніс та на коня спасти,
Як узяв ляхів, вражих синів, у снопики класти;
Ой як оглянеться козак Перебийніс та на лівеє плече –
Аж із-під Дашева та до Вохова кривавая річка тече;
Ой оглянеться та козак Перебийніс та на правую руку –
Аж не вискочить його буланенький із-під людського трупу;
Аж кладе джура, кладе малий, ще лучче за нього.
«Ой поїдьмо, малий джуро, та на Сорочу могилу,
Одвідаєм, джуро малий, вражу лядську силу...»
Не вспів козак Перебийніс та до могили доїхати,
Як узяв джура та узяв малий пістолі заряжати;
ОЙ не вспів козак Перебийніс на могилу з'їздити,
Як узяв джура та узяв малий з пістолів палити...
Й ой тепер же, ляхи, й ой тепер же, пани, ви слави зажили,
Що неживого Перебийноса під могилою положили.

Г

Ой понад лугами, понад берегами похилилися лози,
Загадав же нам та пан Перебийніс, щоб були перевози.
Ой понад лугами, понад берегами густі очерети,
Загадав же нам пан Перебийніс, щоб варили вечеряти.
Ой понад лугами, понад берегамим похилилися віти,
Бережися, пане Перебийніс, хотять тебе ляхи вбити.
Ой я ж ляхів,  превражих синів, я ж їх не боюся,
Єсть у мене сорок тисяч війська – я з ними поб'юся.
Поставив же пан Перебийніс три стороженьки в місті,
А сам пішов до кумасеньки щуки-риби їсти.
Сидить же пан Перебийніс, не думає й не гадає,
З кумасею з Хмельницькою мед-горілочку кружає.
Як глянув же пан Перебийніс в вікно оболоню,–
Стоять ляхи, превражі сини, кругом його двору.
Як глянув же та пан Перебийніс на джуру малого:
«Ой сідлай, джуро, сідлай, малий, коня вороного.
Біжи, джуро, біжи, малий, від хати до хати,
Давай, джуро, та давай, малий, всім козаченькам знати».
«Ой як же нам, пане Перебийніс, давати їм знати,
Що вони вчора пили та гуляли, а тепер лягли спати».
«Ой сідлай, хлопку, сідлай, малий, коника вороного,
А під мене, молодого, чалого старого.
Та підтягуй, хлопку, підтягуй, малий, підпруженьки стуга,
Буде на твого коня вороного превелика потуга».
Не вспів же той пан Перебийніс на коника пасти,
Зачав ляхів, превражих синів, як снопики, класти;
Не вспів же його хлопко малий на коника сісти,
Почав ляхів, превражих синів, на дробен мак сікти;
Оглянувся ж пан Перебийніс позад коня вороного,–
Кладе хлопко, кладе малий, ще й лучче за нього;
Оглянувся ж пан Перебийніс та на праву руку,–
Не вискоче кінь чаленький із лядського трупу;
Оглянувся пан Перебийніс на правеє плече,–
А з-під його коня чалого кривавая річка тече.

Д

«Ой нумо, нумо, пане Перебийніс, од ляшків тікати,
Бо вже підо мною кінь вороний та став приставати!»
«Та не гаразд, джуро, та не гаразд, малий, від ляхів тікати,
Та не гаразд, джуро, та не гаразд, малий, козацьку славу пакувати».
Ой став джура, ой став малий от камзоля кгудзики рвати,
Ой став джура, ой став малий карабини заряжати,
Ой став джура, ой став малий в Перебийноса вціляти...
«Ой я ж в тобі, вражий сину, кохався, втішався,
Я ж від тебе ції смерті та й не сподівався».
Тоді ляхи, вражі сини, та слави дістали,
А як з самого Перебийноса з плеч голову зняли.

Е

Ой не дали Перебийносу
Да вечеряти сісти,
Ой прийшли Перебийносу немудрії вісти:
«Стережися, Перебийносу,
Тієї чорної гаті,
Ой іде ляхів сорок тисяч,
Хотять тебе взяти».
Ой крикне пан Перебийніс
На хлопця малого:
«Оббігай, хлопче, оббігай, малий,
Од хати до хати,
Ой дай же ти, малий,
Всім козаченькам знати».
Ой крикнув пан Перебийніс
На хлопця малого:
«Осідлай, хлопче, осідлай, малий,
Коня вороного,
А собі, хлопче, а собі, малий,
Хоч полового!»
Ой не дали да Перебийносу
На кониченька спасти,
Як узяв ляхів, як узяв панів
Як снопиків, класти;
Ой не дали да Перебийносу
На кониченька сісти,
Як узяв ляхів, як узяв панів
На капусту сікти;
Ой гляне пан Перебийніс
На лівую руку,–
Да невискочить його кінь вороний.
Із лядського трупу;
Ой гляне пан Перебийніс
На правеє плече,–
Аж із ляхів, аж із панів
Кровавая річка тече.