Ой збиралися пани генерали

А

Ой збиралися пани генерали,
Все донськії козаки,
Ой вони раду радили,
Куди суднами іти.
Ой підемо ми суднами
У чужую сторону,
А під тую під гряниченьку
Та під турецькую,
Все під тую добиченьку
Та під німецькую.
Ой з-за гори, з-за крутої
Чорна хмара встає,
А з тії та чорної хмари
Дробен дощик іде.
Ой послухайте, панове-молодці,
Щось у хмарі гуде,
Либонь нам, панове-молодці,
Та пригодонька буде.
Ой з-під города та з-під Білого
Та встала орда,
Витоптала, вирізала
Все донського козака.
Ой нумо, панове-молодці,
Лист-бумагу писать,
Та будемо, панове-молодці,
Давать кошовому знать:
«Прибудь, прибудь, пан кошовий,
А через чотири часа,
Сам ти побачиш, подивишся,
Що несила наша».
Ой походив пан кошовий
По донському трупі,
А приложив до серденька
Превеликої туги.
«Ой бодай же вас, панове-молодці,
Що ви наробили,
Чом кріпкого калавуру
Не постановили,
Темненької ночі та до півночі –
Чом не вистояли,
Із ясної рушниченьки
Та й не вистрілили?»

Б

Ой по Дону, по Дону, по широкому морю
Збиралися славні хлопці у одному дому.
Ой радили вони раду все отечеськую,
Куда їхать по покупку, по купечеськую!
«Ой слухайте, славні хлопці, щось у хмароньці гуде,
Ой щось бо там, ой щось бо там за пригодонька буде».
Ой наступила чорна хмара – превеликая орда,
Ой висікла, вирубала все донського козака.
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий, коня вороного
Та дай знати, хлопче малий, аж до кошового».
Ой виїхав кошовий аж до козацького трупу,
Приклав до свого серця превеликую тугу.
«Ой що ж бо ви, преславнії хлопці, та й ошиблися,
Що у степу, при битій дорозі, спать положилися.
Що ясної ружини не заряжували,
Крепкого каравулу не поставили.
Крепкого каравулу не поставили,
Самі себе, преславні молодці, та занапастили».
Ой виїхав отаман та на сірому коні,
Полилися дрібні сльози по зеленім жупані,
Полилися дрібні сльози по зеленім жупані:
«Ой пропало ж моє військо, тепер горенько мені!»

В

Ой по Дону, по Доночку, по Івангороду,
Ой там собірались та милеє браття, все донськії козаки.
Ой врадили собі раду превеликую
Та про тую доріженьку про далекую
Та про тую доріженьку про далекую,
Та про тую слобідоньку про туречеськую,
Та й про тую слобідоньку про туречеськую,
Та й про тую дівчиноньку про німечеськую,
Да й про тую дівчиноньку про німечеськую,
Да й про тую ходібоньку про купечеськую.
Ой слухайте, миле браття, щось у хмарі гуде,
Ой щось на нас, молоденьких, за пригодонька буде;
Як вискочить та вилетить превелика орда
Та висіче, вирубає все донського козака.
Ой тепер, а миле браття, обезумилися
Що у степу при дорозі спать ложилися.
Та й вірного калавуру не поставили
І бистрого орудія не заряжували.
Зарядили бистре оружжя, та не вистрелили,
Ой а самих себе, молоденьких, та й занапастили.
Самих себе, молоденьких, та й занапастили,
Сами свою червону кров на річеньки спустили.

Г

Ой по Дону, по Дону, по Івангороду,
Там збирались донці-молодці, все донськії козаки,
Вони собі раду радили молодечеськую:
«Будем сікти й рубати розпрокляту орду».
Ой наступила, налягла розпроклятая орда,
Ой висікла-вирубала все донського козака,
Ой виїхав донський отаман на крутую гору
Та вдарився донський отаман об сирую землю.
«Ой чого ви всі, милая братіє, безутішная,
Що кріпким сном без запасу спать положилися».

Д

Послухайте, панове-молодці,
Щось у хмароньці гуде;
Ой що ж бо нам, панове-молодпі,
За пригодонька буде.
Як вернуло турецьке військо,
Все турецькая орда.
Ой висікло, ой і вирубало
Все донського козака.
Як приїхав наш пан отаман
Та й до того трупу,
Приклав-приложив та й до серденька
Превелику тугу.
«Ой що ж бо ви, панове-молодці,
Та й наробили,
Що крепкого караулу
Та й не постановили!»