Пожурилося милеє браття

А

Пожурилося милеє браття,
Що й у нових кайданах,
Що набор беруть і наклад кладуть,
Ще й на панщину гонять.
Золота грива перса покрила
У коня вороного,
Білеє личко, чорнії брови
У козака молодого.
Сідлає козак коня вороного
Та й їде на Вкраїну,
А за ним, за ним отець-матуся:
«Завернися, мій сину!»
«Ой не вернуся, отець-матуся,
Поїду на Вкраїну,
В мене кінь вороний, сам я молодий,
То, кажеться, не загину».
Поїхав козак в зелений байрак,
Став коня напувати,
А за ним, за ним а пан Журавський,–
Хоче в неволю взяти.
«Ой бери, пане, сукна й жупани,
Ще й коня вороного,–
Не візьми мене у неволеньку,
Козака молодого».
Узяли його, повели його
Ярами й долинами
Та й зняли йому з пліч головоньку
Між трьома могилами.
Чи не жаль тобі, зелений дубе,
Тії тополі буде,
Що не раз, не два твій жолудечок
Під її листом буде?
Чи не жаль тобі, молодий козаче,
Тії дівчини буде,
Що любив-кохав півтора года,
А тепер візьмуть люде?

Б

Пожурилось миле браття,
Що на ногах кайдани,
От тепер же, миле браття,
Ми навіки пропали.
Узялися пани, узялися ляхи,
Ще й превражі люде:
«Ой забрать бурлак,
Ой забрать сіромах,
Бо з їх добра не буде».
А один же козак
Коника сідла
Та їде на Вкраїну.
Як сів на коня, та й воля моя,
І на гриву похилився,
А за ним матуся стара:
«Не їдь, сину, вернися!»
«Ой не вернуся, рідна матуся,
Поїду на Вкраїну,
Що кінь вороний,
А я сам молодий,
То, здається, не згину!»
Як поїхав козак
У зелений байрак,
Став коня напувати,
А за ним, за ним
Пан Подольський,–
Хоче в неволю узяти.
«Не бери ж мене, пане Подольський,
Я ж тебе не боюся,
Бо єсть у мене срібло й злато.
Я ж од тебе одкуплюся».
Забрали срібло, забрали золото,
Ще й коня вороного,
Та й узяли в неволю
Козака молодого.

В

Зажурилися молоді хлопці,
Що на ногах кайдани:
«Ой тепер же ми, миле браття,
Та й навіки пропали!»
Завзялись пани, завзялись ляхи,
Ще й превражії люде:
«Ой беріть сіромах, ой беріть бурлак,
Бо із їх добра не буде».
Ой як сів козак, поїхав молодий,
На гривку похилився,
Ой за ним, за ним матуся його:
«Не їдь, синку, вернися!»
«Матуся моя, не вернуся,
Ой, їй-богу, не вернуся,
І кінь вороний, я й сам молодий,
Надіюсь – вислужуся».
Поїхав козак поїхав молодий
Став коня попасати.
Ой за ним, за ним пан Букаренко,
Щоб у неволю брати.
«Ой беріть, пани, свити й жупани,
І коня вороного.
Тільки не беріть у неволеньку
Козака молодого».
Поїхав козак, поїхав молод
Горами й долинами,
Ой стяли, стяли з пліч голівоньку
Та між трьома могилами.
Ой тепер же ви, превражі пани,
Славоньки зажилися,
Що козацької та бурлацької
Ви крові напилися.