Та ой як крикнув же та козако Сірко

А

Та ой як крикнув же та козако Сірко,
Та ой на своїх же, гей, козаченьків:
«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана у гості!»
Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.
Гей, та ми думали, та ми ж думали,
Що то орли та із Січі вилітали,
Аж то військо та славне запорізьке
Та на Кримський шлях із Січі виїжджало.
Та ми ж думали, ой та ми ж думали,
Та що сизий орел по степу літає,–
Аж то Сірко на конику виїжджає.
Гей, ми ж думали, ой та ми ж думали,
Та що над степом та сонечко сяє,–
Аж то військо та славне запорізьке
Та на вороних конях у степу виграває.
Та ми думали, ой та ми ж думали,
Що то місяць в степу, ой зіходжає,–
Аж то козак Сірко та козак же Сірко
На битому шляху та татар оступає.

Б

Ой як крикне старий орел, що під хмари в'ється,
Гей, загуло Запоріжжя та й до Сірка тнеться.
Ой не вітер в полі грає, не орел літає,-
Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє.
Старий Сірко перед стягом раду оглядає,
Козаченьків привітає, стиха промовляє:
«Гей, молодці-запорожці, татарва лякає!
Не дрімайте, товариші, бо в руки злапає,
Збирайтеся докупоньки та сідлайте коні,
Тії коні воронії, що ждуть на припоні!»
Загуділо Запоріжжя, як те Чорне море,–
Понеслися козаченьки облавою в поле.
Ой як свисне старий Сірко на конику сивім,–
То спинились запорожці, як сонечко сіло.
Ой як крикне старий орел, на шпиль-гору сівши,
Засмутились запорожці, коней погубивши.
«Ой батьку наш, отамане, що маєм робити?
Без коней ми, наче орли, що в степу підбиті».
Ой як крикне наш отаман та й до козаченьків:
«Не журіться, запорожці, друзі молоденькі!
Ой годі ж вам турбуватись, годі, пани-брати,
А беріте в руки списи, рушайте гармати».
То ж не вітер в полі грає, не орел витає –
Ото ж Сірко з товариством по степу літає.

В

Ой як крикне старий орел,
Що під Хмари в'ється,–
Гей, загуло Запоріжжя,
Бо до ради тнеться.

Сірко славний серед кола
Раду оглядає,
Товариство привітає
Та й так промовляє:

«Гей, панове-запорожці!
Татарва лякає,
Не вдаваймось у дурницю,
Бо якраз злапає!

Позбирайте зараз сотні
І сідлайте коні,
Та чекайте отамана,
Отам на вигоні!»

Як прилинув козак Сірий
На сивому коні:
«Нумо, славні запорожці,
Ходім в чисте поле!»

Ой як крикне старий орел
Попід небнім склоні,
Спинилися запорожці
Попасати коні.

А як крикне старий орел,
На шпиль-гору сівши,
Засумили запорожці,
Коней погубивши.

«Батьку, славний отамане!
Що маєш робити?
Без коня ти що такеє?–
Як орел підбитий!»

Зажурився козак Сірий,
Проміж козаками,
Як витлонька засумилась
Проміж ясенками.

Ось прилинув козак з варти,
Де займані коні:
«Не журися, отамане,–
Коні вже в загоні!»

«Ой братику ж мій завзятий,
Запорожець милий!
Кажи ж хутчій, чи жив ще мій
Кониченько сивий?»

«Та жив, здоров і всі цілі
Твої запорожці;
Тільки ж трошки потрощили
Татарюзі кості!»

Зареготався отаман:
«Добре, пани-брати!
Ну, тепер же ми ходімо,
Рушайте ж гармати!»

Загудів стан запорізький,
Як Чорнеє море,–
Понеслися запорожці
Облавою в поле...

Ой не вітер в полі грає,
Не орел літає –
Ото ж Сірий з товариством
По степу гуляє!

Запис виконання історичної пісні “Та ой як крикнув же та козако Сірко”