У неділю рано-пораненьку

(Пісня про Коваленка)

А

У неділю рано-пораненьку
Да збирав женці Коваленко.
Ізбирав женці да все молодії,
Хлопці, дівчата все добірнії.
"Ой повів женців долом-долиною
А на пшеницю да озимую:
«Жніте, женці, да розжинайтеся,
Да на чорну хмару не оглядайтеся,
А я піду додомоньку
Да одвідаю господоньку».
А женці жнуть да розжинаються,
Да на чорну хмару не оглядаються.
Оглянуться женці – Коваленко йде,
А позад себе орду веде.
Ведуть Коваленка да й улицею,
А зв'язали руки да сирицею.
"«Утікайте, женці, куди кожний може,
Куди которому господь допоможе.
Повій, вітре да буйнесенький,
Да на мої женці молодесенькі;
Повій, вітре, да із Прилуки, –
Чи не розв'яжуться мої білі руки;
Повій, вітре, да із півночі, –
Чи не розв'яжуться мої білі очі.
Ой не знаю, за що мене бог скарав,
Чи не за те, що в неділю женців збирав».

Б

Ой в неділеньку рано-пораненько
Да ізбирав женців да Коваленко.

Да й усе женці да й одбірнії,
Поробив їм серпи да все золотії.
Ой повів женців на ярі долини,
На ярі долини, на яру пшеницю.
«Ой жніте, женчики, обжинайтеся
Ї на чорную хмару озирайтеся,
А я піду додому пообідаю,
Жінку та діточок да одвідаю».
Ох і жнуть женці, розжинаються,
На чорную хмару озираються.
Ой то ж не хмара, то ж орда іде,
А Коваленко та передок, веде.
[З]в'язали руки да сирицею,
А залили очі да живицею,
А сковали ніжки да скрипицею.
«Ой повій, вітроньку, да з-під ночі
Да розкуй мої да руки, ніженьки,
Ох повій, вітроньку, з-під темної ночі
Да на мої ж да на карії очі!»

В

Ой у неділю рано-пораненьку
Та збирав женці Коваленко.
Збирав женці все добірнії,
Хлопці, дівчата та все молодії.
Повів же їх на пшениченьку,
На пшениченьку та озимую.
«Ой жніть, женці, поспішайтеся,
Назад себе не оглядайтеся. -
В'яжіть снопки та частенькії,
Кладіть копи та густесенькії».
Ой з-за гори чорна хмара йде,
А з-за другої Коваленко йде.
А з-за другої Коваленко йде,
За собою орду веде.
Його ручки зав'язані,
А чорні очі заплющені.
«Повій, вітре, з півночі,
Одслони мої чорні очі,
Нехай же я та подивлюся
На свої женці та добірнії,
Хлопці, дівчата молодії.
Десь мене господь скарав,
Що я в неділю женців назбирав.
І не втерся, і не вмився,
До господа-бога не преклонився,
За женцями поспішився».

Г

А в неділю рано, барзо пораненьку
Там збирає женців Коваленко.
Назбирав женців сімсот молодців,
Хлопці, дівчата молодії,
Подав їм серпи золотії.
«Ідіть, женці, на тую долину,
На ту пшениченьку на озиму.
Ідіть, женці, розжинайтеся,
На ту хмару поглядайтеся».
Їден каже: «То у ті хмарі гуде».
Другий каже: «Дрібний дощик буде».
Третій каже та забира снопи неношені,
Та забира копи нелічені...
Ідуть хмари, йдуть хмари,
Попереду себе Коваленка ведуть,
Йому білі ручки зав'язані,
Йому чорні очі засновані.
«Ой боже ж мій, боже,
За що сь мене покарав,
Що в неділю рано женців збирав!
Ой боже ж мій, боже,
За що сь мене побив,
Що в неділю рано серпи зубив!».

Д

Й а в неділю пораненьку
Козак женці ізбирає,
Як дівочки й парубочки.
Повів же їх на ланочки:
«Та й жніть, женці, ужинайтесь,
Назад себе обзирайтесь,
Бо я йду за сніданням
Та за раннім обіданням».
Ой жнуть женці, вжинаються,
Назад себе обзираються:
Ні козака, ні снідання,
Ні раннього обідання.
Та йдуть турки «галом! галом!»
І козака з собов взяли,
Білі ручки й а зв'язані,
Чорні очі заплакані:
«Лани мої уродливі,
Женці мої нещасливі!»