Як послав мене пан в велику дорогу

Як послав мене пан в велику дорогу,
В велику дорогу, в зелену діброву.
Тоді дав мені пан коня вороного,
Коня вороного, неїзжалого,
Посадив сироту небувалого.
Як поїхав я та дорогою,
Та дорогою да широкою,
Як приїхав я та до гаєчка,
Прив'язав же коня та й до яворка,
А сам же пішов на могилу спать.
Ой чи спав, чи не спав, да й прокинувся сам:
І яворка стято, і коника взято.
І коника взято, за Дунай загнато.
Як пішов же я та дорогою,
Та дорогою та широкою;
Показалось мені, що огонь горить,
Що й огонь горить, і татарин сидить.
«Ти, татарину мій, ти, невіро моя,
Чи не бачив же ти вороного коня?»
«Ой чи то ж то твій кінь, що по степу ходить,
Що по степу ходить, траву виїдає,
Із синього моря воду випиває?»