Їхав козак поле

Їхав козак поле,
Їхав і друге,
А на третьому полі
Став кінь, спотикається,
Козаку на коні дрімається.
«Пущу коня на долину,
А сам засну на годину».
Прийшла мила, мила чорнобрива,
Та вдарила козака по білому личку:
«Вставай, милий, милий чорнобривий,
Бо вже кругом тебе
Гордо татари обступили,
Хочуть твого вороного коня
Та з собою узяти,
А тебе, молодого, хочуть зарубати.
Коня візьмуть білогривого,
Тебе візьмуть чорнобривого.
«Коня візьмуть ще й сідельце,
Тебе зарубають, моє серце.
Коня візьмуть ще й попружечку,
Тебе зарубають, мою душечку.
Коня візьмуть ще й нагаєчку,
Тебе зарубають, мою галочку.
Коня візьмуть – другий буде,
Тебе зарубають – жалько буде».