А у полі, в полі да й край дороги

А у полі, в полі да й край дороги,
Ой там Василько коп’єм орає,
Коп’єм орає, стрілкою сіє,
Стрілкою сіє, лучком волочить,
Лучком волочить да й бога просить:
— Да вроди, боже, густеє жито,
Густеє жито, золотий стебель,
Золотий стебель, срібрений колос!
Да й уродило густеє жито,
Густеє жито, золотий стебель,
Золотий стебель, срібрений колос.
Молодий Василько став думать-гадать,
Став думать-гадать, як жито зобрать.
Зобрав же женців сімсот молодців,
Сімсот молодців, подорожніх людців,
А наставляв копок, як на небі зірок.
Поставив стожок — золотенький вершок,
А на тім стожку орличок сидить,
Орличок сидить, далеко глядить.
Молоденький Василько став думать-гадать,
Став думать-гадать, як орла зогнать.
Лук натягає, орла стріляє,
До його орличок да й промовляє:
— Молодий Василе, не стріляй мене,
Не стріляй мене, спогадай на себе.
Буду я тобі в великій пригоді:
Буде на тебе дрібен дощик іти,
Я твою дружину накрию крилом,
А тебе з жоною сизеньким пером.